На початку наших відносин, ми з Сашею знали, що створимо сім’ю, тому вирішили вже почати відкладати на житло. А коли одружилися, то зовсім економити почали, щоб швидше у власне житло переїхати. Ми розуміли, що час летить, а потрібної суми у нас так і не має, тоді чоловік вирішив, що не завадить допомога його забезпечних батьків. Й пішов в черговий раз натякати м про це.
Коли ми познайомилися з Сашком, то я не відразу зрозуміла, що його батьки багачі, бо одягнений він був, як звичайні молоді й люди та нічого особливо дорого не носив. Перед одруженням чоловік повідомив, що надіється на батьків, які допоможуть нам грошима, щоб уже в’їхати у нове житло, але їхній подарунок ніяк нам не допоміг й ми почали орендувати однокімнатну квартиру.
На оренду, оплату комунальних послуг та життя йде чимало грошей і хоч заробляємо ми двоє непогано, та потрібної суми за кілька років так і не накопичили. Нам би хоч на перший внесок, ремонт та мінімальні меблі (адже ми точно вирішили, що купуватимемо квартиру у новому ЖК), але поки ми й такої суми не маємо.
Коли ми кілька місяців тому йшли до них в гості, то чоловік вкотре повідомив, що заведе розмову про квартиру, але йому цього робити не довелось, бо вона виплила сама.
— Коли ж ви уже нам внуків принесете? Так хочеться вже, щоб хтось маленькими ніжками тут бігав! Вам вже самим не нудно?
— Так нам і самим хочеться, але куди нам зараз дитину на орендовану квартиру, от свою купимо й тоді про дітей думати будемо! – відповіла я.
— А що ж дитині на орендованій погано житиметься:?
— Та ні, але ж тоді ми ще ціле життя будемо по орендованих квартирах їздити, бо з дитиною все менше шансів відкласти грошей на купівлю свого! – відповів чоловік.
На цьому моменті вони плавно перевели розмову в інше річище, мов й не знали, що можуть допомогти нам з купівлею квартири.
Минув місяць й ми з чоловіком дізналися, що у нас буде дитина. Ми не розглядали інших варіантів, як народжувати, хоча й планували це зробити після того, як будемо мати власне житло. У чоловіка ж з’явилась впевненість, що коли молоді бабуся й дідусь дізнаються про народження онучки, то обов’язково допоможуть з першим внеском за квартиру! Я намагалась не надіятися на такий перебіг подій, але у мені жевріла надія, що вони таки так й зроблять.
Загалом ми обрали день й приїхали, щоб повідомити їм новину!
— У нас для вас чудова новина! Незабаром ви станете бабусею та дідусем! – сказав чоловік.
— Невже! – вигукнула його мама.
— Ох, дочекалися цього моменту! – крикнув свекор.
Далі ми приймали їх привітання та самі їх вітали з новим етапом у житті, а потім чоловік почав розмову про те, що хотів би, щоб вони допомогли нам з оплатою першого внеску, а ми вже далі самі постараємося справитися.
— У нас не має грошей, які ми могли б вам дати! — промовила свекруха й батько лише кивнув. Ми двоє знали, що вони брешуть, бо у них є своя справа, що приносить дохід на місяць, який би перекрив нам ремонт, меблі та завдаток! До того ж сам свекор на минулій зустрічі ділився, що вони планують купувати нову машину, яка вартує, як дві двокімнатні квартири, хоча у нього їх вже чотири.
Ми не стали влаштовувати скандали, чи падати на коліна й просити грошей. Ми попрощалися й пішли звідти, гордо піднявши голови. Але образа й досі їсть мене зсередини.
Всю вагітність я просто очікувала, що ось-ось прибіжать свекруха зі свекром, щоб допомогти нам й повернути нашу прихильність, але цього не сталось. Для себе я прийняла остаточне рішення, що з цими людьми не хочу підтримувати жодних родинних стосунків. Якщо їм машина дорожча, ніж рідна онучка, то хай радіють цьому металу й няньчаться з ним, а не з рідною кровинкою!
До народження дитини залишилось кілька днів і зараз я впевнена, як ніколи, що після народження доньки, не захочу їх і близько біля неї бачити!
Просто, я не розумію їх! Ладно, вони б мене вважали за нікого, чи опиралися на те, що онучка ще не народилась, але ж їх син вже скільки разів просив у них допомоги – а вони його ігнорують! І які вони батьки після цього?
На вашу думку, чи має жінка право не показувати дитину батькам чоловіка за те, що вони не дали їм грошей?
