— Людо, ти вже в край 3нaхaбнiлa! Своїх дітей знову привезла мамі на всі канікули і вона тепер відm0вляєтьcя сидіти з моїми! Май хоч краплю с0вiстi, забери їх! — заявила мені сестра, навіть не привітавшись.
Насправді мама не надто хоче брати її дітей до себе в село. Ні, звісно, вона любить усіх онуків однаково, але Оксана не залишає їй ні копійки. Усі канікули батьки своїм коштом годують і навіть одягають онуків.
Так-так, Оксана навіть запасного одягу не привозить. Одягне синів у старі шорти й футболку і так на маму й залишить. А якщо похолодає? «Ну нічого страшного! Нехай син Люди поділиться своїми речами або ти придбаєш їм нові! Невже вам з батьком шкода грошей для рідних онуків?» — говорила мамі Оксана. От тільки батьки й так ледь кінці з кінцями зводять, а тут ще й одяг купуй, бо безтолкова матуся сама не в стані.
Ми з чоловіком цілими днями працюємо, а тому коли приходить пора літніх канікул — ми відвозимо дітей до моїх батьків. Кожної другої неділі ми неодмінно приїжджаємо у гості і я даю мамі гроші. Мені добре відомо як дорого обходяться хороша їжа та одяг, а тому я завжди залишаю навіть з запасом. Поведінка сестри мене страшенно обурює. Батьки все життя працювали на нас, а тепер мають повне право насолодитись безтурботною старістю. Тато завжди мріяв про машину, але через наглість сестри не може відкласти толком ні копійки. Невже, виховавши двох дітей, вони повинні працювати ще й на онуків? Хіба тепер не наша черга їм допомагати?
— Ми з Ігорем летимо у Єгипет! А дітей я на кого залишити маю? — продовжила обурена сестра.
— Нуу…може з собою взяти? — запитала я.
— Я пропонувала, але Ігор категорично проти. Каже, що цілий рік працював не для того, щоб чужим дітям відпочинок оплачувати. А хіба я винна, що не в стані сама купити путівки дітям?
Ну якщо чесно — то так, винна. Замість того, щоб знайти роботу, Оксана особисте життя влаштовує. У них навіть власної квартири немає, мешкають в того Ігоря. Гроші на прожиття Оксана ж виманює у батька хлопців. Раніше вони жили у його домі. Він чоловік хороший, терпеливий, багато на що закривав очі, але ось зраду пробачити не зміг.
Коли дізнався, то зібрав речі Оксани й виніс під під’їзд. А вона забрала дітей і тепер шантажує його, мовляв, якщо не дасть грошей — на зустріч з синами може не сподіватись. А він, бідолага, йде у неї на поводу, бо дітей дуже любить. Ігор, новий хлопець сестри, у мене не викликає жодної довіри: злий, жадний, на хлопців часом підіймає руку і загалом неприємний чоловік. Оксана почала мене вмовляти:
— А може, я своїх у тебе залишу? Ти ж і так цілий день сидиш вдома і дурнею маєшся!
— Взагалі-то, я працюю з дому і зовсім не маю часу на чужих дітей. — заперечила я.
— То для тебе рідні племінники стали вже чужими? Та і взагалі, справжньої роботи на дому не буває!
— Не чужі, але у них є рідна мама і нехай вона сама зі своїми проблемами розбирається! — вигукнула я. А тоді продовжила — Та ти ж ніколи не працювала, але берешся судити! Ти хоч уявляєш як виглядає робота? Вибач, але я не бажаю продовжувати цю розмову! І від батьків відчепись нарешті, вони не зобов’язані забезпечувати твоїх дітей! — сказала я сестрі.
Через дві години я отримала дзвінок з невідомого номера. Мені часто телефонують по роботі, тому я без задньої думки підняла слухавку, але відразу пожаліла. Виявилось, то був Ігор.
— А ну слухай сюди, коза! У цю ж хвилину зібралась і поїхала за своїми дармоїдами! А то ж я й сам можу їх забрати… От тільки не факт, що доберуться вони цілими!
Далі слухати погрози я не стала і відразу скинула дзвінок. Мене страшенно обурив його тон. Невже Оксані самій не огидно від того, яке хамське відношення дозволяє собі Ігор до її сестри? Я не сприйняла його погрози аж надто серйозно, але мамі все ж зателефонувала і попросила ні в якому разі не відпускати моїх дітей ні з ким.
Через три дні зателефонувала Оксана. Її голос сильно тремтів від сліз, а тому я ледь розібрала слова.
— Ігор знайшов собі якусь молоду дівчину і полетів з нею! Через тиждень ми маємо з’їхати з його квартири! А все це через тебе. Куди я маю тепер йти? Як я тепер без чоловіка?
На мій погляд, цього Ігоря й чоловіком не назвеш! На її місті, я б влаштувалася на роботу і нарешті перестала залежати від чоловіків. І взагалі, нехай подякує, що допомогла позбутись від такого сумнівного приятеля.
