Отакі справи… Після премії на заводі Олег із двома друзяками сиділи у невеличкому кафе. Премія була невелика, але він не одружений, то й гроші йому так є, то й добре, нема почекаю до зарплати.
Так він казав друзям, коли ті скаржились, що всі гроші віддають дружинам, а якщо встигнуть десь сховати заначку то вже успіх.
Так, Олежу, холостякові життя легше, сумно сказав Ігор. А у мене троє синів, а зарплата не дуже велика. Слухай мого слова не одружуйся, а то й дружина тебе доставатиме: діти їсти хочуть, черевики протерлися, з одягу виросли…
Хлопці сміялися, але раптом до них підсіла дівчина гарна, жвава. Побачивши Олега, одразу сіла йому на коліна. Він був молодший за всіх, йому навіть ніяково стало, але все ж обійняв її.
Мене Марянкою звуть, весело сказала вона. А тебе?
Олег, відповів він, а друзі підморгували один одному й сміялися.
Марянка встала і сіла на стілець, який дбайливо підсунув Ігор, відсунувши його з сусіднього столика. Олег був хлопцем із села, працював у районі всього рік, скромний за натурою і не знав, як поводитись із такими настирливими дівчатами. Але Марянка йому дуже сподобалася, і того вечора вони пішли разом. А вранці він прокинувся поруч із нею.
Мені на роботу, сказав він, швидко вдягаючись, а вона лежала далі.
Олеженько, сподіваюся, це не остання наша зустріч? простягнулася вона. Приходь після роботи, я тебе чекатиму.
І як же повільно плинув робочий день! Але після зміни Олег стрілою помчав до Марянки. Вона й справді чекала його в гуртожитку. Олег закохався у цю яскраву й жваву дівчину, навіть не дізнавшись її як слід, хоча друзі й попереджали, що вона часто тусується в чоловічих компаніях. Але Олег вже й заручини їй запропонував.
Через рік у них народилася донечка Оленка. Спочатку Маряна була непоганою господинею готувала, прибирала, доглядала за донькою, годувала грудьми. Але як тільки Оленці виповнився рік, все й почалося. Олег на роботі, а вона залишала дитину сусідці й йшла гуляти. Олег повертався, а донька у сусідки, і та дорікала:
Олеже, у мене своїх двоє дітей, клопіт повно, а ще й за твоєю дитиною дивитись. Скажи своїй Маряні, що більше не буду.
Сварились, скандалили, Олег погрожував дружині, якщо вона ще раз повернеться пяна й залишить дитину. Але Маряна почала приводити додому чоловіків. Чоловік приходить із роботи а в кімнаті компанія. Він усіх виганяв. І одного разу, після чергової сварки, Маряна йому заявила:
Забирай Оленку й іди, куди очі дивляться. Ви мені обидва не потрібні. Повертайся у своє село.
Олег так і зробив він і раніше про це думав, але все сподівався, що Маряна опамятається. У селі його мати Ганна сильно хворіла, навіть не вставала, а сусідка Надя за нею доглядала. Будинки стояли поруч, навіть у ворота виходити не треба тин між дворами майже впав. Надя зійде зі свого ґанку і вже у сусідському дворі. Зручно й їжу носити. Вона й годувала Ганну.
Олег давно не бував у селі й не знав, що мати вже лежить. А крім нього в неї нікого не було. Ситуація складна хвора мати й донька Оленка, якій два роки. Олег влаштувався на роботу в селі, за дитиною придивлялася Надя у неї був син Юрко, три роки. Діти разом і гралися.
Дякую тобі, Надю, не знаю, що б я робив без тебе, говорив Олег.
Надя була одружена, але чоловік Петро був невдаха, пив, бився. Вже не раз Олег його «вчив розуму». Але останній раз так вчив, що той ледве одужавши, зібрав речі й пішов із дому назавжди. Пішов Петро в сусіднє село до матері, так казали односельці. Надя не засмутилась, навпаки дякувала Олегу. Боялася вона свого чоловіка.
Ой, Олеже, як же тихо в мене в хаті стало! Добре, що ти його проучив, більше не повернеться. Зі мною він нічого не боявся робити, а мужчин боїться.
Розлучилася Надя з чоловіком. А через місяць померла мати Олега.
Поховали Ганну. Тепер Олег ішов на роботу, а Оленка бігла до Наді. На знак подяки Олег допомагав сусідці у всьому. Його хатина була старою й маленькою ще дід із бабою в ній жили. А в Наді був гарний будинок її батько Степан був майстром на вс Можеш не турбуватися, Олеже, ти вже не самотній, сказала Надя, обіймаючи його та Оленку, і вони всі разом пішли додому, де їх чекало щастя.
