Оксано, треба щось вирішувати зітхнувши, сказала Ганна у слухавку.
А що сталося? насторожено запитала молодша сестра.
Дзвінок від старшої вже змусив її напружитися.
Зазвичай вони обмежувалися короткими повідомленнями у Viber, а тут Ганна наполягла саме на телефонній розмові.
Мама більше не може жити сама.
Якби ти спілкувалася з нею частіше, знала б це, докірливо вимовила Ганна.
Ой, досить! Не починай робити із мене винну. Кажи по суті, чого я не знаю?
Ганна ще раз зітхнула молодша завжди різко реагувала на зауваження, особливо останні роки, коли її незалежність тільки укріпилася.
Нагадаю, що мамі вже 73. У неї тиск постійно скаче, сил мало.
Вона насилу щось готує собі, а щоб порядок у хаті тримати, так взагалі через силу, терпляче пояснювала старша. Я вже не кажу, що й до магазину за хлібом не завжди дійде.
Добре, що сусідка Марія Семенівна щось заносить їй.
Ти хочеш сказати, що мама голодує? з тривогою перепитала Оксана.
Та ні, звичайно. Я раз на два тижні приїжджаю, везу все необхідне. Зараз не про це, а про те, що без сторонньої допомоги нашій мамі вже не обійтися.
А якщо впаде, наприклад, щось поламає? Її вага не маленька хто доглядатиме заводну?
Сестри помовчали.
Соломія Василівна й у молодості була з формами, а з віком ще добряче набрала.
Незважаючи на хвороби, любила смачно поїсти й страшенно ображалася, коли дочки натякали їй на дієту.
І ще дуже сумує одна, мало не плаче, як я відїжджаю.
Жаліється, що всі її покинули продовжила Ганна. Це все нестерпно.
То що ти пропонуєш, не розумію?
Старша помовчала, збираючись із думками навіть поговорити з Оксаною щороку ставало важче.
Я пропоную, щоб ти переїхала до неї.
Та класно придумала! А чого сама не переїдеш?
Дай вгадаю! У тебе Святослав чоловік золото, і пасинок молоденький, лише 25 років хлопчику на руках, і все.
Так?
Оксано, нащо знову це?
На те, що ти завжди все за всіх вирішуєш! І на мене тобі байдуже! Оксана мало не кричала.
Ганна теж роздратувалася:
А коли мама скрізь встигала і за батьком доглядати, і за тобою з Марічкою! Коли з села до вас з продуктами моталася, з Марічкою сиділа, щоб ти улюблена дочка! і попрацювати могла, і відпочити! Ти була задоволена?! Не обурювалась?!
На мить Оксана замовкла. Сестра говорила правду. Так і було, коли закінчився її нетривалий шлюб з батьком Марічки, а свекруха вже дуже добра людина, що й казати! дозволила залишитися їй з донькою до повноліття внучки в однокімнатній квартирі в Чернівцях.
Сама Текля Михайлівна внучку особливо не жалувала, а син відсилали копійчані аліменти. От і приходилося Оксані крутитись, як білка у колесі, щоб забезпечити доньку і себе.
Допомога мами дуже виручала, але хіба тепер мають усе життя цим докоряти?
Свекруха слова дотримала не турбувала їх до повноліття Марічки, а потім чітко сказала «чемодан вокзал».
Марічка вже вчилася в коледжі в обласному центрі, хлопцем зустрічалася, і Оксана вирішила почати нове життя: вирушила на заробітки до Львова.
Вже кілька років знімала квартири в передмісті, працювала і там, і сям після 40 не так просто знайти гарну роботу!
Але була цілком задоволена собою і точно до села не збиралася.
От тобі легко казати ти ніколи сама з дитиною не жила! колко парирувала Оксана, знаючи, що це боляче для сестри. Оце б побачила, як воно, а тоді дорікала!
Тепер вже Ганна замовкла надовго.
Її доля складалася спершу непогано: після університету залишилася в обласному центрі на посаді бухгалтера, й активно шукала вигідну пару.
Тільки з женихами не щастило: то пє, то мамин синочок, то ловелас.
Лише у 39 зустріла Святослава, на три роки старшого, вдівця з десятирічним сином Ігорем на руках.
Працював він електриком у ЖКГ, усе вмів підробляв ремонтом у сусідів та знайомих.
Не пив, був стриманий і дуже акуратний аж до занудства.
Але Ганна полюбила його щиро. За 14 років шлюбу (одружилися через рік після знайомства) у всьому догоджала чоловікові.
Не одразу, але й Ігоря полюбила та, можна сказати, обожнювала своїх чоловіків.
Дуже хотіла дитину, але не склалося, тож і Святослав, і Ігор стали для неї найдорожчими.
Втрачати це Ганна зовсім не хотіла.
Я хотіла забрати маму до себе, трохи сиплим від спогадів голосом сказала вона в слухавку, але та й чути не хоче.
Що? А твій Святослав не проти прилаштувати тещу у двокімнатній квартирі? насміхнулася Оксана. Чи ти, як завжди, не хотіла його нервувати, бо знала, що мама відмовиться?
Оксано! Перестань! Давай серйозно!
Уже наговорилось, пробурчала молодша й кинула слухавку.
Оце вже і справді наговорились.
Ганна стиснула телефон у руках і вдивлялась в одну точку. Ідеальний вихід якби Оксана переїхала додому до мами.
А вона би приїжджала, допомагала грішми та продуктами. Та й робота дистанційна для молодшої знайдеться.
У селищі, дивина, інтернет працює непогано.
Та Оксана не збиралася полегшувати життя Ганні. Як у дитинстві була розбещеною, так і тепер!
І не накажеш вже, ніяк не заставиш.
«Говорила з мамою. Каже, у неї все добре, і помічники не потрібні. Зупиняй цирк!» ось таке повідомлення Ганна отримала наступного дня від сестри.
Відповідати Ганна не стала.
Що тут доводити? Молодша з мамою заледве раз на місяць зідзвониться чи десяток слів надішле.
Мама їй навіть не жаліється радіє, що хоч трохи не забуває, боїться образити. А молодшенька як образиться і зовсім перестане писати.
Тільки от Ганна на образи не зважає, терпляче слухає мамину душу мінімум раз на тиждень. А вночі потім не може заснути.
Навіть Святослав, що зазвичай не надто звертає увагу на її настрій, вже спитав, чи нічого не сталось.
Ганна вирішила не обтяжувати його цими питаннями. Та от що робити розуму не мала.
Сиділку наймати? Та на ту доглядальницю пенсії та її зарплати не вистачить.
Так, досить! Святослав із стуком поставив чашку чаю. Третій місяць ти не своя. Говори, що трапилось? Ну?
Ганна не втрималася, розплакалась, та швидко взяла себе в руки (чоловіки ж сліз не люблять), і коротко все розповіла.
Чому ж не сказала, що Соломії Василівні зле? Святослав уважно подивився на неї.
Не хотіла турбувати тихо мовила вона, відвівши погляд.
Мабуть, дарма сказала. Добре воно йому це? Нащо йому жінка з проблемами…
Ясно, підвівся Святослав. Дякую за вечерю. Я спати.
Навіть новини, як завжди, не дивився. Що тепер буде?
Ганна всю ніч не могла заснути, а вранці проспала будильник.
У суботу на роботу не треба, але Святославу сніданок вона завжди готувала вчасно. От і тут проґавила.
А чоловік спокійно пив чай на кухні і щось читав в телефоні.
Прокинулась? обернувся до неї. Обличчя серйозне, але голос спокійний.
Так, Святославе! Зараз приготую! зашурудила Ганна.
Сядь, поговорити треба.
Ганна обережно присіла на табурет, затихла.
Я тут подумав. Треба допомагати твоїй мамі. Не діло кидати людей у старості.
Моя мама, на жаль, до глибокої старості не дожила Коротше, ми переїжджаємо до неї.
Я вже дізнався можу працювати у місцевого фермера, і тобі якусь роботу знайдемо.
Ганна ледь не впала з табурета.
Святослав Ти впевнений?
Абсолютно. Чи думаєш, я забув, як Соломія Василівна до Ігоря мого ставилась на канікулах та і з мене пилинки здмухувала? Ні, память у мене добра. Та й я давно мріяв перебратися у село.
Якщо, звісно, теща моя буде не проти.
Ганна дивилась на чоловіка широко відкритими очима. Від свого Святослава такого точно не очікувала. Невже це не сон?
А як же Ігор? безпорадно спитала.
А що Ігор? здивувався чоловік. Дорослий хлоп, освіта є, робота теж. Та він тільки радий буде, якщо ми йому квартиру залишимо.
Святославчику! Ганна кинулась йому на шию, розплакалась, зовсім забувши, що чоловік таких проявів не любить.
Але він не відстранився. Лише обняв її за плечі:
Та годі, все буде добре.
Вона й справді дуже на це сподіваласяПоки Ганна обіймала чоловіка, в ній зростав водночас подив і світлий сум. Протягом усіх останніх років вона ніби жила з тінню страху, що втрачає щось важливе, проминає поруч із нею те, що було основою дому ще за дитинства. Тепер, коли рішення набуло справжньої форми, Ганна відчула полегшення. Не треба більше гадати, шукати винних, терзати сестру чи дорікати собі.
Вони з Святославом зібралися до села вже наступного тижня. Ганна подзвонила мамі спершу боялася почути спротив, тремтів голос, але Соломія Василівна зітхнула й тихо промовила:
Приїжджай, доню Чекаю.
Старенька стояла на порозі, коли вони підїхали під двір згорблена, тримаючись за косяк, але вже в святковому фартушку й з заплаканими очима. Коли Ганна обняла її, мати шепнула у волосся:
Живемо далі, доню.
Святослав пішов оглядати господарство, а жінки сіли на лаву під вишнею: тихо розмовляли, вслухалися у весняний спів птахів, відчували тепло долонь одна одної.
А Оксана? раптом спитала мати.
Ганна зітхнула легко:
Подзвонить Коли буде готова.
Люди змінюються, всміхнулась мама. А родина завжди поруч. Як не вчора, то завтра.
У цей момент Ганна зрозуміла сімю не втратити через образи чи втому. Можна почати все по-новому, не з огляду на старі суперечки, а з вірою, що навіть, коли дороги сестри йдуть урізнобіч, коріння родини тримає кожного міцно.
Вечір спустився на село. Господарство пахло свіжою землею, і тихе світло лампадки у вікні нагадувало: тут є дім, є місце для любові, терпіння і примирення.
А в сусідній кімнаті задзвонив телефон. На екрані Оксана.
Ганна подивилася на маму і посміхнулася, натискаючи Відповісти.
Вечір став ще світлішим, і за багато років у душі зявилася справжня радість родина була разом, хай навіть на відстані. А значить, усе буде добре.
