Віра ніколи не мала ні найменшого сумніву у відданості свого чоловіка, тому ніколи не ревнувала і ні у чому його не підозрювала. Але, як виявилося, дарма. Якось увечері Петро повернувся з роботи додому і прямо з порогу сказав:
— Я іду.
Жінка без задньої думки сприйняла це, ніби він іде у справах, і спокійно попросила купили до кави якогось печива, коли буде повертатися.
— Я не повернуся. Вибач, Віро, я йду від тебе. Потім заїду забрати речі.
І пішов. Віра ніяк не могла осягнути цю незрозумілу ситуацію, аж поки Петро не зачинив за собою двері і вона не лишилася одна. На її ж подив, навіть плакати не хотілося, було тільки нестерпно огидно. Від одної лише згадки його імені, ставало бридко.
Коли Петя приїхав, щоб забрати речі, слідом за ним до хати увійшла молоденька дівчина — його нова пасія. І хоча юній пані на вигляд було не більше двадцяти, далі Віра встигала лише дивуватися її нахабності. Дівча з порогу оцінило масштаби майна і оголосила невтішний висновок — тут точно не вийде забрати все одразу, доведеться кілька разів мотатися.
— Я тут, взагалі-то, нічого страшного? — озвалася Віра. — Ти чого взагалі сюди приперлася?!
— У вас немає проти мене жодних шансів — нахабно промовила Олена — краще просто змиріться і відпустіть Петрушу мирно.
— Бери свого Петрушу на всі чотири сторони і забирайтеся звідси якнайшвидше і чимдалі!
Петро так і не забрав жодних речей у той день, натомість мусив захищати молоденьку наречену від роздратованої такою поведінкою дружини. У Віри і досі не було відчуття реальності всього, що з нею відбувалося, це було наче сон. Зовсім скоро настане ранок, задзвонить будильник, вона прокинеться і все повернеться на свої місця, а сон забудеться і ніколи не справдиться.
Та це був тільки початок. Віра була медсестрою і працювала в лікарні добу через дві. І коли одного дня вона прийшла зі зміни, будинок помітно спорожнів. Якби жінка не знала, на кого думати, то вирішила б, що її обікрали. Усе, що можна було забрати, чоловік забрав, навіть те, що дарував Вірі незадовго до розриву.
Це було останньою краплею. Без жодних причин і пояснень різко пішов до набагато молодшої дівчини, навіть не посоромився привести її в дім, коли там була ще законна дружина, а тепер і майно, яке наживали разом, все повиносив! Віра сіла на єдиний стілець, який залишився вдома, і розплакалася.
Але, як кажуть люди, все так не буде, на кожну біду знаходиться розрада. І її розрада тихо постукала у двері, питаючи, чи можна зайти.
Це був її свекор, пан Михайло — тато Петі. Віра побачила його і розревілася ще більше, як дитина. Пан Михайло вислухав все і був просто шокований тим, що почув, і тим, що бачив зараз у будинку. Петро був єдиною дитиною в сім’ї, і батько не міг припустити, що він може так підло вчинити.
Через два місяці було призначено день розлучення, погода була не найкраща — холод, сирість, небо хмарилося і збиралося на дощ — все відповідало настрою Петі, що чекав біля приміщення суду. Олена стояла поруч із ним і давала останні настанови:
— Не забудь сказати судді, що тобі ще третя частина земельної ділянки належить по закону, і третина будинку, щоб все як має бути, а то ще лишишся ні з чим!
— Та досить вже тобі, помовч, — відказав Петро.
У цей момент до приміщення суду під’їхала нова іномарка, з якої вийшла гарно одягнена, помірно і зі смаком намальована Віра. У неї була акуратна, але ефектна зачіска, і коли жінка пройшла повз ошелешену парочку, за нею лишився тільки аромат дорогих парфумів.
Коли пан Михайло дізнався про вчинок свого сина, він був приголомшений, тож все добре обдумав і вирішив все своє майно переписати на Віру. Чоловік не був казковим багатієм, але все ж статки мав, тому що тримав невеличкий бізнес і справи йшли досить непогано. Він все життя дбав про дітей, але суттєві надбання планував передати у спадщину. Та син не виправдав його довіри, тому свекор виришив все передати Вірі та своєму онукові. А новий Nissan обрав для Віри, щоб хоч якось відшкодувати моральні збитки, завдані його синочком.
