— Я теж не хочу сваритись. Але коли ти, нарешті, приб’єш ту полицю?
У суботу після сніданку Настя прибралась у квартирі. Артем сів на кухонний диванчик із ноутбуком. Його справа — винести сміття пізніше. А поки він гортав стрічку соцмережі.
Раптом випливло фото радісного друга Валерка, з яким разом вчилися в університеті. Під фото був напис: «Ура! Нарешті! Здійснилось! Заселився! Запрошую всіх розділити зі мною радість новосілля. Заходьте, дивіться, позаздрите!» Артем клацнув на галочку й побачив знімки квартири, знятої з різних виграшних ракурсів.
Цю квартиру рік тому Валерко отримав у спадок від померлої бабусі. Ремонту в ній не робили років сорок, меблі старі, ще радянських часів. Щоб у ній жити, треба було вкласти купу грошей, а в нього їх не було. Валерко вирішив не мучитись і відразу позбутися квартири. Вони з дружиною відкладали гроші на житло, а з продажем спадщини купівлю можна було прискорити.
Але дружина раптом вперлася. Квартира занедбана, але в історичному центрі Києва. Вона запропонувала на вже накопичені кошти зробити якісний ремонт і продати значно дорожче. Тоді точно вистачить на двокімнатну, як і мріяли.
Майже рік пішов на ремонт. Зате квартиру не пізнати. У ній, як розповідав Валерко, виявилося багато прихованих можливостей для творчого підходу. Знесли перегородку між ванною й туалетом, зламали стіну між кухнею і кімнатою — отримали велику вітальню. Простір зробили стильним завдяки кольоровій гамі шпалер, купили недорогу сучасну меблі в стилі мінімалізму. І вийшла не квартира, а цукерка.
У коментарях люди не скупилися на захоплені відгуки. Всі вітали, хтось захоплювався, а хтось і заздрив. Але майже кожен висловлював думку, що без досвідченого дизайнера тут не обійшлося.
«Ні, ми вивчали питання, дивилися в інтернеті, як виглядають сучасні квартири. Але робили все самі, окрім знесення стін і стяжки підлоги. Мар’янка придумувала обстановку, обирала шпалери», — запевняв Валерко.
Артем привітав друга стримано. Позаздрив, звичайно. Вони з Настею жили в однокімнатній. Друг батька поїхав до сина в Канаду після смерті дружини. Продавати квартиру поки не хотів, раптом не приживеться. Тож дозволив Артему з Настею жити в ній безкоштовно, але з умовою — нічого не перероблювати. Теж непогано — одружилися й одразу є де жити.
Артем колись залицявся до Мар’янки на першому курсі. Але вона обрала Валерка. Пощастило дурню. У Мар’янки завжди було неймовірне відчуття стилю. Навіть найпростіші речі на ній виглядали елегантно.
Звичайно, Валерко робив всю брудну роботу, а ідеї були Мар’янчині. Але вийшло чудово. Артем окинув оком їхню кухню. Нічого особливого, звичайна, нуднувата. І подобалася, поки не побачив квартиру Валерка.
«Ну й ну, Валерко!» — схопив ноут і метнувся у кімнату, забувши на хвилину, що під час прибирання Настю краще не чіпати. Нехай випустить пару, тоді…
Настя стояла навшпиньки, витягнувшись, і обережно витирала пил із навісної полиці. Артем знову помітив, яка в неї фігура. У цю мить захиталася сама полиця. Шурупи розкрутилися, тримаючись на чесному слові. Книги лежали купою на підлозі.
Він хотів непомітно зникнути, але Настя обернулася, здула прядь волосся, що впала на обличчя.
— Чого стоїш? Краще б полицю прибив.
— Хотів показати… Дивись, який Валерко з Мар’янкою ремонт зробили. Я б теж не відмовився… — і змовк, побачивши її погляд.
— Покажи, — попросила Настя.
— Ось, дивись, — Артем повернув ноутбук екраном. —
