Назва, що змінила все

**Ім’я, яке все змінило**

— Рідненька моя, бідна дитино… — шепотіла крізь сльози Оксана, притискаючи до грудей новонароджену донечку. — Я вже знаю, яку жіночу долю підготувало тобі життя…

Малютка жадібно тяглася до материної груди, інколи морщачись — сльози капали їй на щічки, але голод перемагав. Оксана навіть не помічала цього — її душу роздирали спогади, тривоги й проклята родинна печать самітності.

У палату увійшла медсестра в білому халаті й суворо глянула на молоденьку маму.

— Знову сльози розводите? Ще й дитину в них втопите. Що трапилось? Дівчинка здорова, у тебе молока повно, а сама сидиш, як на поминках. Годі плакати — радій.

Оксана здригнулася, ніби тільки прокинулася. Посміхнулася неясно кому — донечці чи медсестрі — і ледь чутно промовила:

— Я рада, справді… Просто боюся, що й вона повторить долю всіх жінок у нашому роді. Усі ми народжували без чоловіків, усі — самотні. Я сподівалася, що якщо народиться хлопчик, то хоча б на ньому цей порочний колір перерветься… А знову дівчинка…

— Бачиш сама, добра ти мати, — м’якше сказала медсестра. — Тільки не вішай на свою крихітку прокляття роду. Як корабель назвеш — так і плистиме. Ти вже придумала їй ім’я?

Оксана опустила очі:

— Мама з бабусею наполягають — Мар’яна. У нас усі — Марічки, Марусі, Мар’янки… А я недавно прочитала, що це ім’я може означати ще й «забута». Не хочу. Назву її Соломією. Нехай буде Соломійка. Хай хоча в неї життя буде іншим…

— Оце й добре, — кивнула медсестра. — Любов — вона й в імені, й у серці.

Соломійка росла справжньою богатиркою. Як і казала та медсестра — сильна, наполеглива, впевнена. У школі — найкраща, у класі — ватажок. Звісно, зовнішність її далеко відставала від бабусиних уявлень про «наречену» — широкі плечі, вузькі стегна, хода й манени хлопця. Дружбувала переважно з хлопчаками, носила штани й кеди.

— Соломійко, та ти ж не хлопак! — нарікала бабуся Параска. — Он у шафі сукні — ціла виставка. А ти все футболки та джинси. Де жіночність, де коса до пояса?

— Та годі вже чіплятися! — відмахувалася Соломія. — Головне, кого я виберу, а не хто мене вибере.

— Тільки не згорь, внучко, від своєї впевненості, — шепотіла Оксана, — життя ж не завжди підкорюється нашим бажанням.

І от, у випускному класі Соломія закохалася. В кого б ви подумали? У тихого, сором’язливого очкарика Андрія з паралельного. На шкільній дискотеці він ховався біля стіни й усім виглядом показував: «я тут випадково». Соломія підійшла, взяла його за руку і запросила на танець. Йому нічого не лишалося, як погодитися. З того дня вони були нерозлучні.

Після школи вступили разом до університету, а на третьому курсі Соломія, не чекаючи натяків, сама зробила пропозицію.

— Ну скільки можна зустрічатися? — сказала вона Андрієві. — Пора й честь знати — одружуватися треба.

Андрій був щасливий. Він звик, що Соломія вирішує, а він погоджується. Його батьки були в захваті, як і родина Оксани — якщо хто й міг розірвати рідну самотність, то це Соломійка.

На п’ятому курсі народився син. Соломія пішла у декрет, а Андрієві запропонували залишитися в університеті викладачем. Усе йшло ідеально… поки Соломія не відчула змін.

Чоловік став затримуватися, хмуритися, віддалятися. А одного дня взагалі перестав розповідати — ні про студентів, ні про дисертацію. І все частіше посилався на втому. Соломія все зрозуміла. І вирішила діяти.

Секретарка декана — давня подруга — прошепотіла: у Андрійка роман із Юлею Пархоменко, блідою студенткою, яку в університеті кликали «амебою в окулярах». Соломія не вагалася. Зустріла Юлю біля гуртожитку, вдарила пару разів на очах у всіх — і та, з вирваною коскою, надовго зникла з обрію.

Розмова з Андрієм була короткою — один синяк, потім другий.

— Я… просто хотів допомогти… як тоді ти мені, — лепетав він, сидячи на підлозі.

— Якщо ще комусь допомагатимеш, — проказала Соломія, — я тобі дещо відріжу. І не пожалію.

З того дня Андрій ходив як по ниточці. Більше не ризикував — знав: із Соломійкою жартувати погано. Її бідна донечка, якій у пологовому пророкували сумну жіночу долю, зуміла не тільки розірвати ланцюг самітності, а й побудувати родину, де сама стала центром — опорою, захистом і… Любов’ю.

Оцініть статтю
Джерело
Назва, що змінила все