Навіть після cme ртi батьків, я не можу їм пробачити, що зробили з мене ганчірку. Черговий біологічний непотріб

Я ніколи не виділявся з натовпу. Був, як то кажуть, сірою масою. Мати з батьком в мене теж такі були. Вічно нічим не задоволені, бурчать, інколи влаштовують скандали, коли решту на п’ять копійок менше дадуть. Одягались в непримітні розтягнуті речі, які купували в секонд хенді. Зберігали копійку до копійки. Тільки сенсу в цьому не було. Заробляли завжди гарно. Гроші відкладали, й ні на що не витрачали. В дитинстві я навіть цукерок майже не бачив. Тільки на свята, або як хтось пригостить. Так все життя й провели. Нещодавно їх не стало. Спершу батько, за ним й мама. Я залишився сам один, геть не пристосований до життя.

Гіпер опіка батьків ніколи не йде на користь, в цьому впевнився ще зі шкільних років. Батьки мене водили та забирали зі школи аж до дев’ятого класу. Я постійно тікав від них, ховався. Було невимовно соромно перед однокласниками. Мої протести ні хто не помічав. Рідним було просто все одно, вони тільки починали ще більше мене опікати. Я просто змирився, та плив по течії. В школі мене за це завжди гнобили. Окрім однієї однокласниці. Вона була невимовно красива. Всі хлопці школи бігали за нею, намагались запросити на побачення. Коли та відмовляла, то обзивали дівчиною легкої поведінки (кажу в культурній формі). Якось так вийшло, що одного разу нам випало разом чергувати в класі після уроків. Ми розговорились, Каріна виявилась не тільки красунею, а й дуже розумною та здібною дівчиною. Тільки от в родині не ладилось. Батько був гулящим, а матір істеричкою. Після того чергування ми здружились, й до закінчення школи скрізь ходили разом.

Коли ми були в одинадцятому класі, її батьки розлучились, вона з мамою переїхала до іншого міста. Ми ще довго спілкувались інтернетом, постійно дзвонили одне одному, а потім якось все собою зійшло на нівець. Пройшло ще декілька років, я ще більше замкнувся в собі, й тут нове потрясіння — не стало батьків. Як жити далі я навіть не мав уявлення.

Декілька місяців просто сидів вдома. Замовляв їжу з цілодобових кафешок, лежав на дивані й дуже себе жалів. Й без того паскудне життя я зробив ще гіршим. Знову згадалась Каріна. Не знаю як вона, але я її кохав. Спершу вона мені була тільки другом, проте з роками все змінювалось. Ніколи не наважувався їй про це сказати. Вона перша красуня школи, а я перший невдаха школи. Смішно. До того ж мала вона тоді хлопця. Першокурсник, спортсмен, й просто красунчик. При його вигляді мене починало нудити.

З роздумів мене витягнув телефонний дзвінок. Номер не підписаний. Не хочу підіймати. Знову будуть кредити пропонувати. Через декілька хвилин телефон знову задзвонив, потім знову, й знову, й знову. Починало дратувати.

-Привіт, ти мене впізнав?

Це була Каріна. ЇЇ голос я впізнаю завжди. Виявилось, вона повернулась до міста в справах, хоче зустрітись. Для мене це стало ніби ковтком свіжого повітря.

Я похапцем почав збиратись. Хотілось виглядати якнайкраще, але дивлячись на мій гардероб, можна було тільки зачаровувати корів в хліві. Швидко одягнув те, що першим випало з шафи, побіг до магазину. Прикупив нормальних речей, зайшов до перукарні. Парадоксально, наскільки сильно може змінити зовнішність правильна зачіска й нормальний гардероб. Чесно сказати, в мене навіть самооцінка в цей момент піднялась.

Ми зустрілись недалеко від її будинку. Я помітив її ще здалеку. За п’ять років ні капельки не змінилась. Така ж красива, така ж привітна та щира. Серце виплигувало з грудей. Ми сіли на альтанці, що була розгорнута від затишного кафе. Довго розмовляли, сміялись, згадували як капостили. Гуляли до пізньої ночі. Я провів її додому. Не знав, як краще буде завершити цей вечір. Не хотів відпускати. Неочікувано, вона заговорила.

-Ти знаєш, коли мої батьки розлучались, я до останнього вірила, що ти прийдеш та скажеш мені не їдь. Я тоді могла залишитись жити тут…Але ти мовчав…

Вона замовкла. Я не вірив своїм вухам. Невже мої почуття весь цей час були взаємними?! Не проходило й дня, щоб я не згадував про неї…

-Я гадав, що тобі не потрібен. В тебе ж був хлопець. Та й хіба хоч комусь потрібен такий як я? Я навіть сам собі непотрібний, що казати вже про тебе..

Каріна зробила крок вперед, стала на носочки та поцілувала мене. З того поцілунку моє життя кардинально змінилось. Точніше наше. Я зробив їй пропозицію. Через місяць ми одружились. Вона допомогла мені змінити свій зовнішній вигляд, підтримувала у всьому. Феноменально, наскільки правильна людина поруч може змінити тебе, та твоє життя. На гроші, що відкладали мої батьки, ми відкрили свій бізнес. А квартиру свою я продав, натомість купили гарний будинок в передмісті. Все ж батьківські старання заробити не пройшли марно. Але я й досі не пробачив їм своє дитинство, та те, що зробили з мене ганчірку, а не чоловіка.

Оцініть статтю
Джерело
Навіть після cme ртi батьків, я не можу їм пробачити, що зробили з мене ганчірку. Черговий біологічний непотріб