Навіщо мамі дві кімнати? Їй вже шістдесят пять. Гостей вона навряд чи прийматиме, а з сестрамитітками може просто на кухні чай попити.
Чесно кажучи, однокімнатна квартира мамі вистачить, за очі і вуха.
Лідія Олексіївна відчувала, навіщо до неї прийшли син і дочка. Цю справу вже розмірковував Микита, коли тиждень тому вся родина зібралася на день народження молодшої онуки Софійки.
Микита і Оленка лише зайшли, а в двері вже задзвонив дзвінок. Відчинила соседка.
Ой, Лідочко, я запізнилася, у вас гості, соромлячись мовила жінка в сивих косах.
Це свої, Ніна, відповіла Лідія Олексіївна. Що сталося?
Швейна машинка знову застрягла, шпульку не витягнути. Пізніше загляну, вибач, сказала вона.
Нічого, я швидко подивлюсь, промовила Лідія, повернувшись до кухні.
На пять хвилин до сусідки, а ви вже в кухню чайник стоїть, крикнула вона Микитові і Оленці, гасіться, господарюйте.
Лідія швидко розвязала технічну проблему, а коли вже стояла в передпокої, її охопив дивний звук.
Оль, я вже все підрахував, голосив Микита, цю квартиру можна продати щонайменше за три мільйони гривень, а в новій будівлі, куди мати планує переїхати, двокімнатка коштує майже мільйон.
І ти хочеш, щоб мама віддала нам різницю? По мільйону кожному? запитала його сестра.
Саме так, і не по мільйону, а по мільйон двісті, сказав Микита.
Звідки вона візьме гроші? здивувалась Оленка.
Навіщо мамі дві кімнати? Їй вже шістдесят пять. Гостей вона навряд чи запросить, а з сестрамитітками можна просто чай попити.
Однокімнатна квартира мамі вистачить, за шістсот тисяч гривень можна навіть з ремонтом купити.
Я шукав варіант ближче до центру, у новішій будівлі, щоб магазини й поліклініка були поруч, пояснив Микита.
А що, якщо мама не погодиться? спробувала заперечити Оленка.
Я проти, щоб вона переїхала, але коли вже її потягнуло до рідних пенаті, нехай і нам щось зручне підкаже.
Лідія Олексіївна давно задумувалась про повернення до рідного краю. Коли вони переїхали на Київщину, їй було сорок пять. У тому віці друзів не заводиш, лише кілька знайомих, а дружба з дитинства вже не в темпі.
Вона спочатку не хотіла залишати місто, розлучатися з дітьми, школи. Але чоловікові запропонували кращу посаду на місцевій фабриці, і вона погодилась. Двадцять років пройшло: сімя, робота, рідкісні візити до рідного села. Два роки тому чоловік раптово помер.
Син і донька вже мали свої родини, а Лідія відчула себе в порожнечі. Після виходу на пенсію стало ще самотніше, і сестри телефонували, кличучи її назад.
Не чекаючи відповіді дочки, вона голосно захлопнула дверима, ніби щойно прийшла. На кухні Микита і Оленка вже розливали чай і різали шарлотку, яку мати випікла до їхнього прибуття.
Мамо, ти точно вирішила переїжджати? запитала Оленка.
Так. Тепер, коли батька немає, мене тут нічого не тримає. За двадцять років це місце не стало мені домом.
Як нічого не тримає? А ми? А онуки? дивувалась дочка.
Олю, у вас своє життя, свої турботи. Я не хочу вам заважати. Діти підросли, нянька вже не потрібна. Чи стояти мені на лавці з такими ж, як я, пенсіонерками, і паличкою по парку гуляти?
Комусь це цікаво, а мені ні. Що залишиться? Книги та телевізор? А в селі будинок батьківський, куди вся родина приїжджає влітку.
Мені вже сниться, що я йду вулицею рідного села, а назустріч мені усі знайомі, ніби зі сну.
Добре, мамо, а що з квартирою? перевів Микита розмову в практичне русло.
Що? Продаю, а нову куплю, відповіла вона.
Може, допоможу з продажем? запитав син.
Через агенцію продаватиму. Оголошення вже висіли, отож я починаю збиратись, сказала Лідія.
Мамо, я не просто так пропоную допомогу. Навколо зараз безліч шахраїв. Можна і без грошей залишитися, і без квартири, застеріг Микита.
Не турбуйся. Ліза Колесова з агенції допоможе, нагадала Лідія, згадуючи дружину дядка Жені, татового заступника. У неї своя бюро, а в Наташі, їхньому колезі, надійний ріелтор. Вони недавно Павлу підбирали квартиру.
За скільки плануєш продати? спитав Микита.
Ліза каже, три мільйони гривень нормальна ціна, хоч трохи підвищимо. Я сама дивилася оголошення, все так і є, відповіла мати.
А там квартири дешевші, зауважила Оленка.
Так, подібна наша в межах двох мільйонів, кивнув Микита.
Мамо, чи не могли б ви після продажу залишити нам хоча б по мільйону? попросив син.
По мільйону? Тоді мені не вистачить на нову, заперечила вона.
Чому? Можна купити менший варіант, наприклад однокімнатку, запропонував Микита.
У однокімнатній мені буде незручно, відповіла Лідія. Потрібні дві кімнати: спальня і вітальня.
Деякі родини втрьох живуть в однокімнатках, наголосив син.
У мене є можливість купити більшу, я хочу жити в комфорті, відповіла вона.
Це було б справедливо для нас з Оленкою, адже квартира сімейна, натиснула Оленка.
Микито, я не думала, що доведеться це обговорювати, проте за заповітом батька ви отримали все, що вам належало, нагадала мати.
Він вас не обманув. Єдине, що я отримала, квартира. Тепер ти вимагаєш, щоб я її поділила? запитала вона.
Я мав на увазі, що ти можеш допомогти нам, якщо залишаться гроші, виправився Микита.
У нього іпотека, ми з Іллею хочемо дачу. Не по мільйону, а хоча б по пятсот тисяч, сказав син.
Навіть якщо купиш квартиру за два мільйони, у тебе залишиться мільйон, наголосив Микита. Це на переїзд, ремонт, меблі, техніку.
А те, що залишиться, моя подушка безпеки, я вже не молода. Не хочу, щоб у хворобі створювалися проблеми для вас і інших, додала вона.
Тобто нам нічого не даси? спитав син.
Микито, я здивована, що ви розпочали цю розмову. Тобі тридцять сім, Оленці тридцять чотири. У вас вища освіта, ви і ваші подружжя працюєте, підсумувала Лідія.
Ти ще кілька років сплачуватимеш іпотеку, відповів він. Але ви не бідаєте. Якби я не вирішила переїхати і не продавала квартиру, у вас був би план переселити мене?
Ні, мамо, вибач, що ми так почали, сказала Оленка. Ми просто подумали
Ви подумали, що мама, яка завжди допомагала, не відмовить і цього разу, відповіла Лідія.
Я б не відмовила, якби ви справді потребували. Однак я вірю, що ви справитесь самі: Микита виплатить іпотеку, ви з Іллею накопичите на дачу, і все буде добре.
Лідія Олексіївна здійснила план: продала квартиру, переїхала до рідного села, де поруч стояв старий батьківський будинок. Родичі допомогли облаштувати нову оселю, ремонт завершився, і коли вона прокидалася вранці, відчувала, що нарешті вдома.
Чи правильно вчинила мати? Поділіться думками в коментарях, ставте вподобайки. Якщо хочете ще історій залишайте коментарі, не забувайте лайкнути, це надихає нас писати далі.
