Чи справді пізно для щастя? Ні. Просто саме вчасно…
Коли Соломія переїхала в невеличке село на Волині, вона й уявити не могла, що там розпочнеться новий розділ її життя. Хата дісталася від далекої тітки — стара, з похилим ґанком. Але Соломія з першого дня вирішила: перебудує, почне все з нуля. Мріяла про теплий дім, де лунатиме сміх, пахнутиме борщем і стоятиме тиша спокою та затишку.
Одного разу, докінчуючи прибудову, вона побачила жінку, що йшла від автобусної зупинки. Висока, струнка, з міською вдачею. «Оце так жінка…» — подумала Соломія. Це була Марія, сусідка.
Пізніше вони випадково зустрілися біля сільського крамниці.
— Я чула, ви — Соломія? А я — Марія, — сказала вона, простягаючи руку.
Так почалося їхнє знайомство. Жінка швидко сподобалася Соломії — розумна, добра, спокійна. Спочатку спілкувалися як сусідки, потім дедалі частіше, аж доки одного разу Соломія не зізналася собі: вона закохана.
Марія була старшою на три роки. На той час їй вже виповнилося п’ятдесят вісім. Вона прожила непросте життя — працювала, сама виховувала сина, бо з батьком дитини нічого не вийшло. Син виріс, поїхав навчатися, одружився, тепер живе з родиною в іншій області. Онуці вже п’ять років, але вони наїжджають дуже рідко…
Марія часто сиділа біля вікна й згадувала дитинство. У них була багатодітна родина — шість дітей, батьки й бабуся. Дім маленький, грошей майже не було. Іграшок також не було. Бабуся варила, прала, доглядала за малими, поки мати з батьком працювали в полі.
Батько був теслею, приносив гроші, але часто повертався п’яний. Мати сварилася з ним, але він дітей не чіпав. Коли Соломія була у третьому класі, батько раптово помер. Незабаром пішли й бабуся. Мати залишилася одна з шістьма дітьми.
З того дня в Соломії закінчилося дитинство. Вона стала нянькою для молодших, варила, мила, прибирала, забувши про подружок і іграшки. Коли в школі вона пошкодила руку, впавши з горища, лікарі так і не змогли її повністю вилікувати. З того часу ліва рука слухалася погано. Робити домашню роботу стало важко, але вона не скаржилася.
В інтернаті, де Соломія вчилася після восьмого класу, її ніби підмінили. Тут її вперше хвалили, вона знайшла подруг, відчула себе потрібною. Особливо любила шиття — працювала однією рукою, але все виходило акуратно й гарно. Вчителі не вірили очам, одногрупниці захоплювалися. Двічі на рік вона приїжджала додому з пошитими подарунками для рідних.
На другому курсі Соломія закохалася в Тараса. Він був уважним, веселим. Соломія вже уявляла, як вийде за нього заміж… Але коли розповіла матері, та холодно відповіла:
— Та яке в тебе майбутнє? Рука хвора. Сама залишишся.
Слова матері болюче вдарили. Поступово Тарас віддалиСоломія зітхнула й тихо промовила: «Але я знайшла своє щастя саме тут, поруч із тобою.»
