Катерина не може повірити в те, що відбувається з нею прямо зараз. Її чоловік, рідний, єдиний, якого вона вважала своєю підтримкою і опорою, щойно промовив: «Я тебе більше не люблю».
Шок був такий сильний, що Катерина застигла у незручній позі, поки він, голосно гримлячи ключами й метушливо збираючи речі, носився квартирою. Цього їй ще бракувало. Ще недавно несподівано помер її батько, і довелося, не зважаючи на власну біль, підтримувати маму з посивілим волоссям і сестру ту саму Оксаночку, яка після важкої травми голови у 18 років отримала інвалідність. Її рідні живуть у сусідньому містечку. Син, Іванко, лише пішов у перший клас. В червні підприємство, де вона працювала, закрилось. Роботи немає. А тепер ще й чоловік
Катерина обхопила голову руками, сіла за кухонний стіл і гірко розплакалася.
Боже, що ж мені робити? Як жити далі? Ой, Іванко! Треба бігти за ним у школу!
Щоденні обовязки змусили її піднятися і йти.
Мамусю, ти плакала?
Ні, Іванчику, не плакала.
Ти через дідуся плачеш? Мамо, мені так його не вистачає!
І мені, синку. Але ми повинні бути сильними. Наш дідусь завжди був мужнім. Він зараз у Господа добре йому там. Він заслужив спокій, бо все життя тільки працював.
А де тато?
Тато? Мабуть, знову у відрядження поїхав. А як у школі справи?
Треба жити. Не любить? Тут не змусиш. Щось вона у тій суєті пропустила.
Поки Іванко обідав і возився зі своїми маленькими фігурками козаків, Катерина вирішила заглянути у ноутбук, який залишив чоловік. Раніше ніколи такого не робила. Увійти в електронну пошту було легко: іконка зліва. Не встиг Сергій видалити останні листування. У нього там повна любов. А вона тепер нелюбима. Десять років була «сонечком», після восьми років боротьби за народження сина стала ще і «мамкою».
Всього змінилося. До цього треба звикати.
Спочатку треба знайти роботу. Нікому не цікаві її дипломи. Невеличка допомога по безробіттю дві тисячі гривень нічого не вирішує.
Що ж сталося? Чому її відповідальний, добрий, турботливий чоловік раптово став чужим? Думки поверталися до одного: напевно, просто розум втратив. Їхній спільний будинок будували по цеглинці недобудований. Добре хоч дах над головою є, та одна кімната придатна для життя.
Робота, як же ти мені потрібна! Катерина вже ладна була знову розплакатися, але часу не було.
Вона шукала роботу кілька днів, все дарма! Першачок і власна самотність зменшували її шанси. Ввечері, коли черговий день завершився безрезультатно, зателефонував кум Роман:
Катю, твій не вернувся?
Ні
А ти на склад підеш працювати? Кладовщицею?
Ти серйозно?
Так, там з перервою, зможеш забирати Іванка зі школи, якщо треба. Зарплата 8 тисяч гривень. Мало, але краще, ніж нічого. Завтра приїду привеземо картоплю, цибулю та курку.
Ромчику, у мене ж курочки є самі годують, яйця несуть.
Ото й нехай годують, на мясо не чіпай!
Дякую тобі. Як Галинка?
Тримається, молодчинка.
От він завжди такий не скаржиться, хоча після тяжкої операції Галині призначили хіміотерапію, все на ньому. У нього завжди «добре». Катерина зітхнула: шанс вижити є. Слава Господу, лиш Він не підведе. І куму спасибі.
Робота виявилась посильною, і були хвилини залишитись наодинці з собою, задуматись, поплакати, зрозуміти: що ж сталося?
Полетіли дні, потім тижні, місяці Через рік Катерина відчула: вона знову хоче їсти, спить, сміється, радіє успіхам сина. Біль від зради чоловіка набувала гостроти, коли Сергій приходив забирати Іванка у вихідні. Катерина не забороняла їхнє минуле не має зіпсувати щастя дитини. Хотіла спитати чим завинила? Але знала: все через іншу, через раптову пристрасть чоловіка. Пригадала слова з фільму: «Кохання до першого повороту, а потім вже починається життя». Для неї кохання і життя були єдиними. А для нього?
Осінь цього року як продовження літа: тепло, зелене листя, галасливі діти на дворі, строкаті айстри і хризантеми в палисаднику. Саме того дня Катерина вперше побачила пильний погляд Михайла ніби нічого особливого, але сонце гріло яскравіше, музика з сусідського вікна звучала голосніше. Може, прийшов час зустрітись двом самотностям, як задумала доля?
Дівчино, дозвольте допомогти. Вам не можна так перевантажуватися!
Звикла вже
Погано, коли таку красуню життя змусило тягти важкість.
Ви всім дівчатам допомагаєте, чи тут чатуєте біля магазину?
Та, виглядаю вже давненько, нарешті побачив справжню красуню.
Не сміятись було неможливо. Вони сміялись до сліз, невтримно.
Михайло, простягнув руку, смішинка ще стрибала в очах.
Катерина.
«Катрусю, Катрусю, чужа дівчина» чули таку пісню?
Ні. Але я не чужа дружина.
Та ти що! Оце мені поталанило. Нарешті зустрів дівчину мрії, і вона вільна. Всі навколо, мабуть, осліпли.
З гумором у вас добре. А як із серйозністю?
Тут теж все в порядку. Катю, давайте разом у кіно сходимо, поговоримо, поспілкуємось.
Не можу, сина треба забрати.
Не вірю своїм вухам. У вас є син? Вам же вигляд років двадцять, яка продльонка?
Мені тридцять пять.
І мені теж! От збіг! Але чесно думав, що ви ще зовсім дівчинка.
А зараз?
Аналізую. Всі чоловіки мріють про сина, а ви так буденно кажете, що незаміжня. А де ж батько сина вашого?
Не дуже хочу про це говорити.
Зрозумів. Не будемо. Може, у вихідні з сином на дитячий сеанс?
Вихідними син з татом бачиться.
Катю, я не хочу бути тим, хто вас напружує. Якщо буде пару години зателефонуйте. Ось моя візитка, до речі я лікар, дитячий гематолог.
Серйозної роботи не буває.
І часу розшукувати красунь немає.
Добре, Михайле. Я подзвоню, щиро відповіла Катерина.
Я буду чекати.
Яка ж гарна була та осінь! Немов подарунок. Тепло, сонячне світло переливалося у листі тисячами кольорів. Погожі дні відкривали їм всі парки міста. А ще ніжність, що прорвала старий біль і закружляла їх у танці під фантастичним листопадом. Вони обережно наближались одне до одного, й Катерина дивувалась собі: її тягне до цього чоловіка. Через місяць після знайомства вона нерішуче запросила Михайла на чай.
Катрусю, пробачиш, я не прийду додому. Для мене все, що зараз діється між нами надважливе. Я подбаю сам. Ти довіряєш?
На вихідні вони рушили до дендропарку, де Михайло орендував будиночок, схожий на маленький замок. Усередині було чисто й затишно, але Катерина бачила тільки великі карі очі коханого, поринала в них, відчувала його обійми. Вона і не знала, що найінтимніше між чоловіком та жінкою може бути таким солодким.
Мишко, де я, що зі мною? Мені здається, я вмираю. Я так люблю тебе. Як я раніше без тебе жила? Мені так добре з тобою!
Ти неймовірна! Який я щасливий!
Ще через кілька місяців важко було розлучатися.
Катрусю, будь моєю дружиною.
Мишко, в мене ж розлучення у кінці місяця.
І одразу за мене. А то ще хтось відбере мою дівчину.
А дівчина сама собі господиня, і не для всіх. У неї є коханий. Тільки, Мишко, давай без святкувань. Просто розпишемось і поїдемо в той замок, де я стала твоєю жінкою.
Добре, люба, усе буде, як ти скажеш.
Свідками на розписці були Роман і Галичка. Мама з сестрою прислали вітальну телеграму. Згодом вони переїхали в орендовану Михайлом двокімнатну квартиру, де разом зробили ремонт, облаштували затишок. Особливо Михайло продумав кімнату для Іванка. Вони вже давно познайомились. Але Іванко, для якого мама і тато дві половини яблука, рідко йшов на контакт з Михайлом.
Катрусю, не лякайся, давай перевіримо кров у Іванка. Щось він дуже блідий.
Не переймайся, Мишко. Просто переживає він, важко усвідомив, що ми розвелися. Я читала, що для дитини це страшніше за смерть одного з батьків.
Мудра ти моя. Я сам таке пережив у дитинстві, як катастрофу. Але кров ми здамо, так, Іванку?
Того дня Михайло повернувся додому з опущеною головою. Катерина одразу зрозуміла: щось не так.
Катрусю, тільки не хвилюйся. Є зміни у крові Іванка. Інтуїція не підвела. Завтра заберу його з собою.
Це було несправедливо. За щастя треба платити таку ціну? Лейкемія. Яке страшне слово!
Почалося інше життя. Катерина взяла відпустку за власний рахунок не уявляла, як Іванко переживатиме уколи без неї. Вона тримала сина за руку й повторювала: «Тримайся, синочку! Ти мій захисник! Мій найкращий друг! Ми завжди разом і завжди будемо!»
Якщо сил не залишалось, Михайло доручав Катерині відпочити, залишався з Іванком. Спати виходило рідко, частіше просто лежала, дивлячись у стелю.
Колишній чоловік вимагав виписатися з недобудованого дому.
З сином я сам буду спілкуватися. Він приходитиме до мене.
Краще б ти його провідав
Зараз не можу. Відрядження.
Вислухавши, Михайло ніжно пригорнув Катерину:
Катрусю, ми все самі заробимо. Не тримайся минулого.
Прикро все одно. Я непогано заробляла, усе вкладала в будинок. Мишко, невже зараз треба думати про виписку?
Не думай. Всі думки віддай Іванку. Я справлюсь. Я завжди мріяв про сім’ю. Бог знає. Він вас не відбере.
Мишко, як аналізи?
Робимо все. Поки результати погані.
Катерина плакала мовчки, щоб син не здогадався, що все погано.
Дядьку Мишо, а що зі мною?
Розумієш, у крові є червоні й білі кораблі. Вони воюють.
Хто перемагає?
Поки що білі.
А далі?
Допомагай червоним!
Мамусю, повезіть мене кудись. Так втомився.
Катрусю, я теж хотів запропонувати. Давай Іванка у наш замок там він перепочине. Погода гарна. Хай набирається сил!
Весна прикрасила їхній закуток квітучими кущами й деревами. Вони утрьох ходили лісом, раділи кожній квіточці. Та бували хвилини, коли син зупинявся і напружено думав.
Що з тобою, синочку, недобре?
Мамо, не заважай, у мене морський бій.
Відпустка швидко закінчилась. Іванко змінився освіжився, щічки стали рожевими.
Мам, а де тато?
У відрядженні, синку.
Знову? Ну, нехай
Після повернення до лікарні нові аналізи. Завлабораторії прийшла сама.
Михайле Леонідовичу, а куди ви сина на кілька днів відвозили?
До заповідника тут поруч. А що сталося?
Все чудово. У нього ремісія. Аналізи ідеальні.
Михайло впав у палату з радісним вигуком.
Іванку, що ти робив? Тобі стало краще, синку. Не плач, Катрусю, він одужує! Що ти робив?
Тату, ти казав, у крові є кораблі я завжди грав червоними і вигравав усі морські бої.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
