Оксана Степанівна, я більше не планую жити з вашим сином, передайте йому це, сказала Світлана. А з ким же ти будеш жити? Хто ж тобі потрібен, коли є дитина? Що, у вас за огородом чергами принців не стоїть? промимрила свекруха.
Світлана збирала речі дитини. Свої вже вкласти в сумку встигла небагато, лише найнеобхідніше. З рештою розбереться пізніше.
Її рухи були спокійні й розсудливі: вона вкласти в сумку теплий комбінезон Софійки мізками галочку поставила. Після того ще одну пару чобітків.
Тепер вона не плакала, не хвилювалась безсонна ніч дала їй час ухвалити рішення: їй з Кирилом треба розлучитися.
Вона чула, коли він повернувся додому. Заглянув у спальню, не знайшов дружини, і, не вагаючись, відкрив двері дитячої. Світлана вдала, що спить.
Ранком, коли Кирило вирушав на роботу, він підходив до дверей кімнати Софійки. Постоїв, здивувався, та не наважився ввійти відкладав розмову з дружиною на вечір.
Але нічого вже не буде, бо Світлана за півгодини викличе таксі і разом із дворічною Софійкою поїде до батьків.
Після вчорашнього вона не лише не хоче говорити з Кирилом, а й його бачити не планує.
То, що він приходить «під мухою» щопятниці, вона вже звикла. Але вчора був середа. До того ж, того ранку Світлана просила чоловіка прийти раніше і посидіти з донькою, доки вона зустрінеся з подругою Марисею, яка обіцяла знайти їй віддалену роботу.
Залишити Софійку на чоловіка в такому стані вона не наважилась і зателефонувала Марисі з проханням перенести зустріч. Кирило це не оцінив:
Кому ти дзвониш? Про яку така зустріч йдеться? розлютився він.
З Марисею я розмовляю. Ми домовилися зустрітись, та я не можу залишити тебе з нашою Софійкою, сказала Світлана.
Чому не можеш? настягнув він.
Подивися в дзеркало на кого схожий? Піди спати, завтра тобі на роботу, відповіла вона і, повернувшись, попрямувала на кухню.
Стояти! крикнув він, схопивши дружину за руку. Чому тобі мій графік не підходить? Хочеш поговорити з парубцями, у Петровці сьогодні день народження. Подумаєш, принцеса! Я сам вирішую, коли приходити додому. Ясно?
Світлана спробувала звільнити руку:
Відпусти! Мені боляче! Ти вже зовсім з глузду зїхав!
Вона смикнула руку, Кирило похитнувся й ледве не впав.
Ой, так! вигукнув він, і його кулак влетів у її перенісся.
Світлана схопилася за обличчя. Чоловік, схоже, і сам не очікував такої реакції, відпустив руку і намагався щось сказати. Але вона обернулась і попрямувала до дочки.
Подумаєш, принцеса! знову вигукнув він і вибіг з квартири.
Світлану називала «принцесою» не тільки свекруха, а й сама вона часом. Дівчина одразу не справила враження на Оксану Степанівну.
Двадцять один рік, а вона все ще живе на батьківській підлозі. Вчиться! У мене в той же час вже була одна дитина, а друга на підході.
Чоловік, дім, город, господарство! А вона вчиться! Принцеса! Ти ще й втомишся, Кирюша. Краще б вибрав простішу дівчину!
Батьки Світлани теж не були в захваті від зятя.
Світлано, куди ти поспішаєш? Кирило не останній чоловік на світі! Закохалася? Ну, зустрічайтеся, навіть живіть разом, хоча я ставлюсь до цього скептично.
Не одразу ж одружуйся! Подумай, чи готова ти прожити з цим чоловіком усе життя. Подивися, яка в нього сімя, і лише тоді вирішуй.
Світлана вирішила. Через півроку вона зрозуміла, що рішення було неправильним. Можна було піти, та поперше, соромно визнати, що батьки мали рацію, а подруге, вона вже сподівалась на кращу долю.
Поява Софійки нічого не змінила в Кирилі. Він і надалі вважав, що всі домашні справи і турбота про дитину це виключно обовязок дружини.
Її погане самопочуття, хвороба дочки та будьякі інші події не виправдовували, якщо не була готова вечеря або прибрана квартира.
З однією дитиною впоратись не можеш! А як інші жінки встигають? Навіщо ти спати, коли я на роботі?
Не може бути, що за день не знайти часу зайти в магазин і приготувати вечерю, вимовляв він.
У Софійки зубки лізуть, вона вередує, а я з нею на руках не можу варити. Замовила доставку. Ти можеш сам зварити вареники? Або подивись на дитину, я тобі вечерю приготую.
Рожевих окулярів уже давно не було. У Світлани все частіше зявлялася думка, що мати мала рацію, радивши не поспішати із шлюбом і уважно придивитися до родини Кирила.
Кілька разів вона навіть хотіла піти, та Кирило обіцяв, що зміниться, і все буде добре. Світлана вірила йому і все ще сподівалась.
Але після вчорашнього, коли він вперше простягнув до неї руку, вона зрозуміла, що більше терпіти не стане.
Так, перед батьками соромно, та жити з чоловіком, який не соромиться підняти руку, вона не бажала. Ще більше не хотіла, щоб за таких умов росла Софійка.
Мати Світлани, глянувши з вікна, побачила, як біля їхнього будинку зупинилося таксі, з якого вийшла дочка з Софійкою на руках.
Косте, подивися, Світлана приїхала. З речами. Допоможи сумку донести, сказала вона чоловікові.
Коли Світлана ввійшла до будинку і зняла сонцезахисні окуляри, батьки одразу помітили: її ліве око було набряклим, під ним синій синяк.
Це Кирило?! здивувалась мати.
Світлана кивнула.
Ну, я йому зараз покажу, крикнув батько, крокуючи до дверей.
Тату, ні, не треба, зупинила його дочка. Я його поіншому покараю. А ти краще допоможи забрати з його квартири наші речі та ліжечко Софійки.
За речами поїхали батько і старший брат дядько Світлани, а потім батько відвіз її до травмпункту.
Якщо хочете заяву про насильство подавати, довідка з травмпункту не допоможе, треба в бюро судмедекспертизи їхати, пояснив дядько.
Завтра зїдемо, сказав батько, там треба записатись на прийом.
Кирило прийшов з роботи з букетом і іграшкою для дочки. Але вдома нікого не було. І ні речей, ні ліжечка Софійки.
Він спробував дзвонити Світлані, та її телефон був вимкнений. Тоді подзвонив тещі. Вона йому відповіла:
Так, Світлана з Софійкою у нас. А ти краще не зявляйся у батька ще кулаки сверблять. На розлучення Світлана подасть сама.
Кирило все ще намагався достукатись до дружини, навіть підстерігав її біля будинку тестя, та вона не відповідала. Коли вийшла погуляти з Софійкою, то лише на подвіря дому.
Через тиждень Кирило отримав судові документи про розлучення. Тоді розпочалася важка артилерія: біля дверей зявилась свекруха Оксана Степанівна.
Мамо, я з нею не хочу розмовляти, сказала Світлана.
А мені здається, треба поговорити, принаймні крапки над «i» поставити, відповіла мати. Підійдемо, до хати не запрошуємо, тим більше що Софійка спить, поговоримо у дворику.
Розлучатися збираєшся? одразу кинулась у відповідь свекруха. Якщо не так, то одразу заяву писати?
Кирило мене обірвав, сказала Світлана.
Значить, ти його довела! Побачила чоловіка, що приходить «під мухою», не чіпайся, не качай права, зачекай, поки проспиться.
А ти влізла в його справи, от і отримала кулак. То тепер розлучення? Дитину сиротою залишати?
Оксана Степанівно, я з вашим сином жити не буду, так йому і передайте, сказала Світлана.
А з ким ти житимеш? Кому ти потрібна з дитиною? Що, за огородом черги принців не бачу, промимрила свекруха.
Нічого, я й сама впораюся.
Тоді на квартиру Кирила не розраховуй, і на аліменти не сподівайся, підсумувала свекруха.
Квартира його мені не потрібна. А на аліменти подам обовязково, і суд буде на моїй стороні.
Так і стало: їх розлучили одразу, висновок про тілесні ушкодження зіграв свою роль. Аліменти встановили 4000 гривень на місяць, доки Софійці не виповниться три роки.
Минуло пять років. Першого вересня біля школи вишикувалася урочиста лінійка: галасливі старшокласники, а першокласники з величезними букетами. Софійку привезли провожати в перший клас бабуся, дідусь і мама.
А тато прийде? запитала дівчинка, повертаючись до мами.
Прийде обовязково. Він вже дзвонив, що підїжджає, відповіла Світлана. І ось він!
Світлана помахала рукою високому чоловікові, який шукав їх у різнокольоровій натовпі.
А це був не Кирило. Три роки тому Світлана одружилась з Олександром колегою з роботи. Тепер вони чекали на поповнення.
А Кирило досі залишився сам. Дівчата були, і йому подобалися, і йому подобались. Але коли справа доходила до серйозних стосунків, хтось завжди повідомляв його колишню дружину, чому саме вона його залишила.
Містечко невелике, усі один одного знають. За Кирилом закріпилося прізвисько «диванний боксер».
Може, колись знайдеться жінка, якій це не важливо, але поки що так і не сталося Закон бумеранга, він працює, хоча не всі в нього вірять.
А що ви думаєте про цю історію? Пишіть свої думки в коментарях, ставте лайки.
Друзі, якщо хочете ще історій залишайте коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!
