Юлька йшла з магазину, тримаючи дві важкезні сумки, аж руки боліли. Вже підходила до власного двору у Березівці, як помітила чужу автівку біля хвіртки. Хто це там під моїм домом? Ні з ким же не домовлялась, майнула думка в голові. Підійшла ближче а на ґанку стоїть її син, Андрій.
Андрію, приїхав! аж сяйво у очах появилося, кинула пакети на лавку й уже бігла обнімати сина. А той її несподівано зупиняє за плечі та каже:
Мамо, зачекай секундочку. Я мушу тобі щось сказати.
Що сталося, синочку? у душу закрався холодок.
Сідай, мамо, бо зараз луснеш від новин, тихо мовив Андрій. Юлька присіла на лавку біля бузку, готуючись до будь-чого.
Жила Юлія Степанівна у селі сама. Чоловіка вже третій рік як нема, а єдиний Андрій вибув у Київ на навчання, потім на заводі інженерить, квартирував спочатку, потім усе якось переінакшилось, а їй розповідав мало.
Рідко приїжджав раніше ботомі усе дороги, потім та автівку купив, трохи частіше став зявлятись. То яєць, масла, одежі якогось підкине Юлія відмовлялася, а він все одно своє тягне. Недавно ще й шалик вовняний власноруч звязаний подарував.
Про себе лише: Все, мамо, добре, не хвилюйся, і все. Але хто знає, може в місті не легко йому? Одного разу сусідка, Лесенька молода, через Київ їхала от вона і розговорилась із її сином. Гостинці передавала, варення, грибочки. Телефоном зідзвонились та й зустрілись десь на Печерську.
Ой, Юлько Степанівно, приїздив твій Андрій на машині, та з якоюсь панянкою високою. Все забрав, казав приїде, просив вітати, шепоче Лесенька.
А хто ж то така, Лесю? перепитує сварко Юлька.
Звідки ж мені знати? Старшу на вигляд, та намальована гарно. Десь пятдесят, повненька.
Замислилася Юлька. Андрій про дівчат своїх ніколи з нею не говорив. Подумає: спитаю наступного разу. І того разу довго чекати не довелося.
Йшла з базару, а у дворі син із хлопчиком. Сіренька Лада стоїть поряд.
О, приїхав! хутко підійшла, обіймаючи Андрія, а він одразу:
Мамо, знайомся, це Назарчик. Для мене як рідний син тепер.
Заходьте у хату, на городі не стоїмо, покликала їх у дім.
Поставила на стіл картопельку, яку тільки зварила, борщ переполовина, хліб свіжий, мясце тушковане з часничком, квашені огірки, свійське сало. Назарчик мовчки їсть, у тарілці ковиряється, не розмовляє.
Попили чаю хлопчика у двір випровадили, а самі залишились поговорити.
Мамо, справа така, почав Андрій Я минулоріч з Галкою розписався. Просто без гулянок, формально. Це її Назар. Не хотів казати, щоб не засмучувати. Галка з мачухами не любить знайомитись…
Це чому ж така справа? Я їй чимось не вгодила, чи що?
У неї перший шлюб був невдалий, зі свекрухою дуже сварилась. Той чоловік помер, слідом і його мати. Галі з Назаром лишилась квартира й машина. Познайомились ми вона до себе мене пустила. Через попередню свекруху тепер інших боїться.
А Назарчика навіщо привіз до мене?
Літо на порозі, а Галя вагітна на серпень чекаємо. Їй важко з Назаром, а я завжди на роботі. Придивишся до нього до осені?
Звісно, допоможу! А він хоче тут бути?
А хто питає? Галя сказала, бідолаха, що треба буде.
Юлька Степанівна лише зітхнула, не встрягаючи. Яка там Галина, не знає, вимагати не буде. Назарчику вісім років, не маленький а скоро ще й рідний онук, чи онучка! Тільки й тієї радості.
Вранці син поїхав, а Назар до вікна став, надутиий.
Назарчику, давай будемо ладнати життя, лагідно каже Юлька. Хочеш, зватимеш мене бабуся Юля. Ти у який клас перевівся?
У другий, гаркнув, не зиркнувши навіть.
Пішли, покажу господарку, полуниці запашні покажу, курочок, качок погодуєш разом зі мною.
Не піду.
Чого це? Я тебе не вражу, і Барик (пес її) у дворі тільки лайкою обмежиться, не кусає він нікого.
Мама казала, що ти не дуже. І мені тут недовго. І песа твого не боюсь.
Ну, гарно! всміхнулась Юлька. Хіба вона знає, яка я? Ми ж не знайомі навіть! Сиди, якщо хочеш, а в мене город чекає.
Жалісно їй було малого. Мабуть, сильно Галці докучала перша свекруха, от і боїться чужих людей, і сина насторожує. Ну нічого, добром і теплотою зігріє.
Взялась до своїх справ: бур’ян вискубує, качкам води наливає, Барика гладить. Від Вериного (сусідки) батька купує молоко, сметану, сир домашній. Яйця чи полуницю сусідам заносить так і живе.
Минув тиждень. Назар потроху вийшов із шкарлупки: то Барика приголубить, то ягід на грядках наїсться. Допомагати не наполягала як захоче, підхопить. Одного разу Юлька до магазину намірилась Назар зголосився піти разом. По дорозі додому хлопчина вже цілу хмару питань завдав! Такою балачкою до хати дістались.
Далі змін не впізнати! Назар сам і у хаті поприбирає, і квітник поллє, і Барика сам годує. З сусідськими дітьми знайшов спільну мову, по двору не заженеш! Навіть книжку дідівську про Робінзона взявся читати Юлька ледве встигає переказ слухати, посміхається над Пятницею, поки рукодіє вечорами.
У серпні приїздить Андрій з новинами дочка народилася, Марічка. Забирати Галю з пологового і Юльці поспішив розповісти.
Тату, мені тут у бабусі Юльки подобається, можу ще побути? До школи ще далеко, а Марічку потім навідаю.
Так і пробув до вересня. Юлька підготувала подарунки: пелюшки, шкарпеточки, шапочку, легку ковдру пухову все своїми руками. Для Галі рукавички. Син подякував, маму обійняв, Назару руки потис, поїхали.
Кінець серпня. Назар з хлопцями у футбол жене на вулиці, аж бачить машина зявилася. Усі до паркану: Оце гості! З машини виходить Галя, сріблистий костюм, маленька Марічка на руках, слідом Андрій. Назар до матері, усміхається, летить,
Мамо! вигукує. На біду, зашпортнувся і впав.
Не заплакав приклав подорожника, як місцеві хлопці. Галя зітхнула, поцілувала, за руку взяла, заводить у хату.
Чого то Назар у вас сам бавиться на вулиці? питає Галя суворо замість Добрий день.
Здрастуй, доню, Юлька Степанівна спокійна. Тут так заведено: хлопці дружать, бігають, а Назар молодець, у хаті допомагає, на городі господарює. Що йому не пограти?
Підійшла до Марічки: малеча, наче ангелятко, тихо сопить. Бабусю аж сльози взяли.
Почастувала гостей борщем зі свіжою сметаною, домашнім житнім хлібом, власними пиріжками. Розпитує, хто що.
Ми Назарчика забиратимем, чітко мовить Галина. До школи час. Бачу, й вам набрид, і сам додому мріє.
Я не хочу в місто! схопився Назар, очі великі, Я з бабусею Юлькою хочу жити! А ти, мамо, не казала правди: бабуся добра!
Галя знітилась, щоки жаром упеклися.
Не можна так матері казати, Назарчику, Юлька лагідно: Вибачся, і в двір вийди погратись, а з воріт не виходь, домовились?
Не буду більше, тихо буркнув Назар, пішов з дому.
Не журись, Галинко. Хлопчина добрий, ти молодчинка. Мені радість за все літо, спасибі, Андрію, що привозив! Ще приїжджайте, я рада.
Марічка заплакала Галя одразу до неї. Два дні залишились усі в Юльки. Син підремонтував щось у хаті. Галя від донечки не відходила, а Юлька поралася й годувала родину. Назар поруч то татові допоможе, то бабусі, то біля Марічки з мамою.
Перед відїздом Андрій з дітьми вийшов на двір, а Галя підійшла до свекрухи, обійняла:
Дякую вам, мамо Маму рідну давно не памятаю, не знала, що так буває. Пробачте Андрія люблю. Добрий у вас син.
Уже у тебе, доню. А для мене подарунок онуки й Назарчик. Привозьте ще, полюбила його, як рідного.
Ось і все, попрощались. На зиму Юльку до себе забрали з дітьми допомагає, по господарству порається. І живуть тепер дружно і тепло Галя й свекруха одна одній, як рідні. Радість Андрію й Назарові!
От такі у нас тобі, друже, історії по-українськи, з теплом та справжньою душевністю!
