**Щоденник**
Сон покинув ледь-ледь, Олену сонце обійняло. Очі відкривши, вона побачила Віктора біля ліжка — він посміхався.
— Я чекала тебе цілу ніч. Де ти був?
— Дитино моя, бачиш — зі мною все гаразд. Збирайся, підемо снідати десь у місті, — промовив Віктор.
На вулиці стояв справжній літній спек.
— Морозиво хочеш? — Не чекаючи відповіді, він підійшов до кіоску та купив улюблене Оленине морозиво — вершкове у вафельній вазочці.
— У тебе гарний настрій. Виграв у карти? — спитала вона, облизуючи верхівку десерту.
— Не вгадала. В мене є ідея. І для неї знадобиться твоя допомога.
— Але ти ніколи не брав мене із собою. Що я маю робити?
— Нічого. Просто будь поруч. Якщо не хочеш, впораюся сам.
— Ні, я з тобою, — поспішно погодилася Олена.
— Знав, що погодишся. Обирай білу сукню, — поблажливо сказав Віктор у доброму настрої.
— Правда? Ти робиш мені пропозицію? — дівчина навіть забула про морозиво в руці.
Жодній жінці Віктор не дозволяв навіть заїкатися про шлюб. Але Олена — інша справа. Вона стала його талісманом, приносила удачу. Рік тому він відбив її від трьох гопників.
Олена жила з матір’ю у невеличкому містечку. Після того, як батько пішов, мати запила. Стало гірше, коли вона привела до дому чоловіка. Той не приховував інтересу до Олени, а одного разу навіть спробував затягнути її до ліжка. Вона втекла, сіла на електричку й опинилася у великому місті.
Грошей нема, рідних теж. Куди йти? Її збентежений вигляд привернув увагу хлопців, які полювали на довірливих. Все могло закінчитися погано, але на крик прибіг Віктор і врятував її. З тих пір вони були разом.
Олена закохалася. Високий, сильний, добрий на вигляд — він викликав довіру.
Далі — знайомство з бабусею, яка готова була повірити, що Віктор — її онук. І тут Олена зрозуміла: так не можна…
**Життєвий урок:** Іноді доброта чужих людей рятує нас від самих себе.
