Сусіди вирішили продемонструвати нам, хто головний у будинку. І це без будь-якої причини.
П’ять років тому ми з чоловіком вже мали двох дітей, а вся наша сім’я тулилася у маленькій однокімнатній квартирі в Харкові. Було цілком очевидно, що нам потрібно більше життєвого простору. Поки все обмежувалося лише балачками та мріями про переїзд.
Але коли ми дізналися, що незабаром народиться третя дитина, питання про нову квартиру стало гострим, як ніколи. Єдиний реальний варіант продати нашу малосімейку і зібрати гроші, щоб придбати простору трьохкімнатну хоча б на окраїні міста, наприклад, на Салтівці.
Так і зробили. Продали свою квартиру і купили омріяну «трійку» у старому цегляному будинку. Квартира була чудово відремонтована, тож залишалося тільки завезти меблі решта вже була довершена.
Жили ми щасливо, але спокій затьмарила поведінка сусідів з верхніх поверхів, які наче змовилися й обєдналися проти нас. Їм явно кортіло показати, що вони тут господарі.
Нас постійно дошкуляли дрібними докорами й зауваженнями.
Чому двері на підїзд так довго були відкриті?
Ми ж вносили коробки, меблі, речі для дітей, то що тут дивного?
Чому ви ставите машину під нашими вікнами?
Я залишаю автівку під своїми вікнами, бо живу на першому поверсі, а ваші вікна над моїми ну, нічого не вдієш.
Ще одна претензія взагалі вивела мене з себе.
Коли ваші діти повертаються з дитсадка, бігають як скажені! Заважають мені! А ще ви вмикаєте їм мультики.
Як наші діти можуть вам заважати, якщо ви живете над нами?
Краплею, яка переповнила чашу мого терпіння, стала сварка, яку сусіди влаштували моїй вагітній дружині Олесі, яка мала от-от народити.
Прийшли вони вдень, коли мене не було вдома. Почали кричати та бурчати.
Прийшли поговорити.
Що трапилося?
Ваш чоловік, виходячи покурити, впустив у підїзд якогось чужого чоловіка. Той ходив по квартирах і пропонував замовити ключі до домофона.
Мій чоловік не курить (я й справді не курю). Та ще й додали: мовляв, якщо цей чоловік зробить ключі, то зможе сам відкривати двері.
Коли я повернувся додому та почув, що сталося, пішов до сусідів і, не стримавшись, пояснив дуже недоброзичливо, що такого надалі терпіти не будемо.
Після цієї розмови ми почали жити мирніше. Сусіди більше не вітаються з нами, але й претензій уже немає. А я зрозумів, наскільки складно буває жити у великому багатоквартирному будинку в Україні завжди знайдеться хтось, хто вважає себе тут головним.
