Було це давно…
— Навіщо тобі одній це? — спитала вона, а голос її дрижав.
— Ти називаєш мене чорствою? Мене? — брови Лариси злісно злетіли догори. — Це ти спершу забув про ощадності, потім про всі пристойності, а темепер ще й вагітну до дому мого привів та вимагаєш більшої кімнатки! Як тобі така ситуація, сину?
Лариса говорила жорстко, але чесно. Вона не нападала. Ні, вона боронила своє.
А Віктор ходор по кімнаті, немов шукав вигідну позицію для наступу, обчислював слабкі місця. По ньому було видно: провини він не відчував.
…Все почалося ще давно. З того дня, коли Лариса з Віталієм, царство йому небесне, переїхали у свою першу хату. Навіть без ліжка — спали на надувних матрацах. Згодом назбирали на другу квартиру — для сина. А потім збудували дачу. На дві сім’ї, щоб колись на веранді й у саду ганяли онуки.
Та Віталій пішов у вічність, коли Віктор щойно вступив до інституту. Чоловік залишив Ларисі все: плоди спільних праць, щасливі спогади й останнє джерело тепла — сина.
Віктор здобув диплом, відселився, одружився. У Лариси з’явився онук. Вона була щаслива. Та не минуло й року, як син повідомив про розлучення.
— Не зійшлися вдарями. Не можу з нею жити, — сказав він так, наче йшлося про знайденого цуценя. — Домовились… Раз я батько, подарував їй квартиру. Взамін вона обіцяла не подавати на аліменти.
Лариса схопилася за голову.
— Оце молодець, лицар. З вітром у кишені. Це ж не ти купував ту квартиру.
Вона вже тоді відчувала, що платити за цей витівку щедрості доведеться їй. І не помилилася.
Незабаром син прийшов знову — з новою дружиною. І вже в положенні.
Просили пожити в неї. Лариса не заперечувала. Спочатку.
Вона старалася бути чемною. Готувала, сама міняла рушники у ванній, вішала їхній одяг на сушарку. Навіть звикла залишати зайві порції на плиті — раптом Юля голодна буде.
Але дуже скоро стало ясно: подяки не буде.
Юля не працювала, пояснюючи, що у її стані це неможливо. Лариса не сперечалася, намагалася розуміти, хоча в глибині душі не погоджувалася.
— Я б на її місці до сьомого місяця хоча б працювала, — скаржилася вона подрузі Валентіні. — Жит— У них немає житла, Вітина зарплата — копійки, а вона ледарює, наче не бачить, у що втручається.
