Сьогодні я хочу записати свої переживання й думки про останні події в нашій родині. Моя бабуся, Марія Іванівна, відзначила нещодавно свої вісімдесят років. Тиждень тому вона рішуче вигнала з квартири мого старшого брата, Дениса, та його дружину Антоніну. Після цієї історії, вона нікому не відповідає на дзвінки, а коли я їй телефоную і кажу, що хочу зайти в гості, одразу відключає телефон. На дзвінки у двері також не реагує.
Чому саме мій брат із дружиною переселилися в орендовану квартиру, Денис розповідати відмовляється. Втім, для мене це не стало шоком брат завжди був легковажний і споживацьки ставився до чужої праці.
Коли бабуся залишилась сама, і її оселя спорожніла, наші родичі одразу зібрали сімейну нараду, куди саму бабусю запрошувати, звісно, навіть не подумали. Усіх турбувало одне як вона зможе жити на самоті в такому віці?
Тітка Ольга, сестра тата, вирішила, що її донька Леся, якій уже тридцять, та вже рік без роботи, могла б доглядати бабусю. Хоча всі прекрасно знали: Лесю не назвеш ані відповідальною, ані уважною.
Інша тітка, Світлана, запропонувала варіант переселити бабусю в однокімнатну хрущовку, мовляв, треба зекономити гроші. «Молоді заїдуть у простору квартиру, а бабусі й малосімейки вистачить,» аргументувала вона.
Дядько Сергій добровільно погодився поселити у бабусиній квартирі свого сина Миколу, а саму Марію Іванівну забрати до себе. І це трактували як турботу про стареньку: мовляв, у такі літа самотужки вже складно. Нехай молодь проживає сама, а бабуся буде під опікою.
Я хвилююся за матір, казав дядько Сергій, так нам буде всім спокійніше.
Варто відзначити, що бабуся вже мешкала раніше з одним із синів дядька, тепер ось він хотів підселити і другого. Мій татко запропонував залишити рішення за самою бабусею, але всі родичі на це обурено відреагували.
Найбільше настоювала на своєму Ольга, тому зрештою більшість погодилася на її доньку Лесю. Леся вже збиралася з торбами, а бабусю по телефону повідомили про рішення. Бабуся почула розмову, кинула слухавку.
Леся прийшла до бабусиної квартири, вже уявляючи, як зробить там косметичний ремонт під себе. Проте замість очікувань зустріла замкнені двері. Бабуся не впустила її, зате виставила під двері банку маринованих помідорів.
Як вона збирається самотужки жити? обурювалася Леся. Все життя була з батьками, з дідом, чоловіком, дітьми, внуками, а тепер зібралась сама! Якщо що трапиться, хто ж подбає? Самотність небезпечне діло!
Леся вже бачила себе господинею в просторій квартирі. Але бабуся вирішила інакше.
Лише батько зберіг тверезий розрахунок. Йому категорично не подобалася ідея підселення когось до бабусі. Він знайшов компроміс: залишити все, як є, але мінімізувати ризики. Справді в такому віці кожний день непередбачуваний, і замки у дверях Марія Іванівна змінила, як тільки вигнала Дениса.
За погодженням із мамою тато встановив у коридорі бабусиної квартири камеру відеоспостереження. Тепер кожен стурбований родич міг упевнитися з бабусею все добре. А сама Марія Іванівна, проходячи повз камеру, щоразу корчила кумедні пики.
Платити за комуналку вона зголосилась сама мовляв, набагато менше витрачає. Жодних допомог від нас не приймає, тільки б не турбували. Родичі поки що задоволені і бабусю не треба переселяти, і спостерігати за нею можуть.
От так сучасні технології допомогли нашій Марії Іванівні захистити свою незалежність від непрошених гостей.
Все наче вирішилося, тільки бабуся досі нікого не пускає в квартиру навіть на чай. Учора я навідалась до неї та ж історія: підібрала на сходовій клітці банку з вишневим варенням. Мабуть, бабуся й досі не вірить, що може просто жити сама і бути вільною. А мені хочеться, щоб вона все ж трохи заспокоїлася і знову почала впускати гостей у свій дім.
