Ми з дружиною в шлюбі вже досить давно. У нас є своя квартира та спільна дитина. Останнім часом, а це більш як два роки, ми з нею перестали знаходити спільну мову. Сваримось через дрібниці, відчуття кохання у нас з відносин зникло. Власне, як і близькість. Щоб уникнути зайвих сварок та тріпання нервів, мені простіше втікти до матері. Я шукаю найменшу причину, щоб поїхати до з дому. Дружина, та взагалі, зі сторони це виглядає ніби матусин синочок, проте так скаже тільки той, хто не знає, з чим я зіштовхуюсь кожного дня.
Наш шлюб був укладений по коханню. Так само ми вирішили завести дитинку. Я кохав та кохаю свою дружину понад все на світі, але її характер стає просто неможливим. За роки, поки ми спішили заробити грошей на машину, квартиру, гарний одяг та відпочинок, ми геть забули приділяти час одне одному. Наші спільні інтереси просто пропали, а нових не з’явилось. В решті решт нам зручніше та цікавіше проводити вільний час в компанії друзів, або голубого екрана ноутбуку в різних кінцях квартири.
Коли я повертаюсь з роботи, дружина зазвичай вже дома. На кухні готує їсти, або дивитись свій серіал. Тільки я переступаю поріг квартири, вона заводить свою шарманку, що тільки вона виконує все по дому та до того ж ходить на роботу. Я навіть сміття викинути не можу. Так вибачте мені, вона сидить на зручному стільці в офісі з кондиціонером, а я вимушений гасати по майданчику мало не з гектар розміром під палючим сонцем, щоб продати що комплектує до тракторів та різної техніки. Мало того, їх ще переміщати потрібно. Коротше. Знайшов я вихід з ситуації випадково. Моя матір живе сама, та було якось сильно прихворіла. Дивитись за нею потрібно було. От я тиждень в неї й жив. На роботу звідти, з роботи назад. Додому тільки пакети з продуктами закидав, питав чи все добре, та їхав до мами. Мене осінило, наскільки спокійно можна жити, коли тобі не виїдають мозок чайною ложечкою.
Нагодований я добре, Пральна машинка є, гладильна дошка також. Ще й ні хто не пиляє. Про що ще можна мріяти? Після того випадку я шукаю найменшу причину, щоб поїхати з дому. Або поличку прикрутити, або кран полагодити. Мамі потрібно пакети тяжкі з магазину додому завезти. Причин, як виявилось, вагон. Дружина перший час не звертала уваги. Для неї я що є вдома, що немає. А коли ї’ вже набридло, що немає з ким посваритись, то вона згадала вже й про мене.
Спершу вона звичайно спробувала на мене наїхати, мовляв, в тебе своя родина вже є, май совість, я сама все не потягну. Були ще великі скандали з вирішенням стосунків, але це мене тільки ще більше відштовхнуло з дому. Я напряму сказав, що жити з істеричкою мені набридло. Що родину створював для того, аби приходить додому, а тут мене чекають та люблять. А не це все… Тільки нерви та витрачений час…
Дружина мене назвала козлом, сказала, щоб котився до матері під спідницю. Мені двічі повторювати не потрібно було. Дістали ці сварки. Жодного спокійного вечора за пару років. Мені й на роботі вистачає нервів.
Минув десь тиждень. Я сидів на роботі, день був практично вільним. Подзвонила дружина, попросила зайти додому порозмовляти, вирішити, як далі будемо жити, та чи варто взагалі нам ще бути разом. Ввечері я поїхав до родини. Купив малечі шоколадку, а дружині квітку. Чомусь захотілось. Можливо, я навіть скучив за нею.
Вдома на мене чекала смачна вечеря, весела дружина та донька. Вона вибачилась за свою поведінку. Тиждень нарізну дав зрозуміти помилки, які ми чинили. Жінка сказала що покине свою нервову роботу, через яку постійно зривалась та виправиться. До того ж вона не проти, якщо я буду часто ходити до мами. Але навіщо мені вже там пропадати, якщо вдома мене зустрічають тепло, та з любов’ю?
