Ми з Сергієм прожили разом майже п’ятнадцять років. У нас є двоє чудових синів — старшому тринадцять, а молодшому шість. У нас все було чудово, ми обоє в захваті один одного, а усі сімейні к0нфліkти завжди вирішували спокійно та без істерuк. Але одного дня наше звичне життя сильно змінилось.
Якось Сергій повернувся з роботи дуже пізно та напідпитку. Це було геть не схоже на нього, але я сприйняла це навіть з позитивом. Мій чоловік багато працює, тому не зайвим буде іноді трохи розслабитись після важкого робочого дня та відпочити з друзями. Проте на другий день ситуація повторилась. І так днем за днем мій чоловік повертався додому п’яний.
Спершу я пробувала поговорити з чоловіком та вирішити проблему цивілізовано, але коханий мене й не думав слухати. Алкоголь перетворював його на геть іншу людину. На всі мої прохання схаменутись та повернутись до нормального життя, Сергій реагував дуже агресивно. Ми почали щодня сваритись і вже скоро я зрозуміла, що так далі продовжуватись не може. Я змінила усі замки та виставила чоловіка за двері.
У домі стало незвично пусто, але продовжувати жити з алк 0г0ліком я не могла. Наступний день пройшов без пригод, я забрала дітей зі школи й ми весь день провели у парку розваг. А тоді настала субота: діти зробили уроки та бавитись у своїй кімнаті, а я готувала нам вечерю. Закінчивши, я заглянула до них у кімнату, щоб покликати до столу. В кімнаті був лише старший син, який дивився фільм, а ось молодший кудись пропав.
— Дмитрику, а куди дівся Віталік?
— А я звідки знаю? Він хіба не був з тобою на кухні?
— Та я ж відправила його до тебе у кімнату, бо готувала їсти!
Я обходила всі кімнати, проте сина ніде не було. Надворі вже вечоріло, тому я відразу кинулась на пошуки Віталіка. Що я вже тільки собі не придумала. Я оббігала весь двір з криками: «Віталік!». Знайшла я сина на лавочці у парку, що недалеко від нашого дому.
— Віталіку, для чого ж ти мене так лякаєш? Чому не попередив, що йдеш на вулицю? І взагалі, чому ти тут сидиш?
— Я чекаю на тата.
— Чому ти на нього чекаєш?
— Бо татко не зможе потрапити у квартиру. У нього немає нових ключів. А я його зможу провести.
— Сонечко, ходімо додому. А коли татко прийде, то ми відчинимо двері.
— Ти обіцяєш?
— Звичайно!
— Точно-точно?
— Точно-точно.
І ми з сином піднялись у квартиру. У той момент я зрозуміла, що рішення вигнати чоловіка стосувалось не лише нас, але й дітей. Я настільки сердилась на Сергія, що зовсім не подумала про те, що мій вчинок ранить і хлопчиків.
Того ж вечора я зателефонувала чоловіку та попросила прийти. Хлопчики були на сьомому небі від щастя. А я помітила, що чоловік сьогодні майже тверезий. Ми довго розмовляли, шукали вирішення проблеми та просили вибачення один в одного. На другий день ми звернулись до спеціаліста і спільними зусиллями нам все ж вдалось подолати його алкогольну залежність. Згодом ми повернулись до звичного життя, а наша сім’я стала тільки міцнішою. Але хто знає як би склалось наше життя, якби не син…
