То було давно, ще за часів, коли життя було простішим, але не менш складним.
Ти з глузду зїхала, народжувати у такому віці?! Тобі ж сорок сім! гула по цеху підруга й колега Валентина.
А що робити, Валь? Дитина вже є, винувато знизувала плечима майбутня матір.
Та як що робити? Мовляв, стара Гапка з села! Є ж купа способів Таблетки, вакуум
Валь, я не буду вбивати дитину! різко перебила Настя. Ще невідомо, чи виношу. Та якщо Бог дасть народиться.
Та годі тобі, махнула рукою Валентина. Дурна!
Настя йшла додому збентежена. Жалкувала, що розповіла підруці за вагітність раніше, ніж Вячеславу. Та водночас раділа, що вже прийняла рішення. Чомусь Вальчині докори лише додали їй впевненості. Тепер треба було зізнатися матері й дорослому синові Данилові.
Зі Славом Настя не боялася говорити. Він давно мріяв про дитину, ще з тих пір, як вони зійшлися.
Разом вони жили вже десять років, з того часу, як Настя розлучилася з першим чоловіком, батьком Данила. Розлучили їх швидко: на суді навіть причин озвучувати не довелося, бо Руслан і туди прийшов пяний. Суддя кілька разів його перепитала, а потім сухо винесла вердикт: «Усе зрозуміло. Позов задовольняється».
Того ж дня Руслан зник з її життя, попередньо заявивши, що аліменти платити не збирається.
Настя навіть не стала судитися. Вона була щаслива, що позбулася цього тягара, який колись сама впустила у своє життя. Після розлучення вона навіть пообіцяла собі більше ніколи не звязуватися з чоловіками.
Але незабаром у цеху зявився Слав. І одразу почав за нею доглядати ніжно, трохи грубувато. Та Насті це подобалося. За місяць вони почали зустрічатися, а ще за місяць вона познайомила Слава з одинадцятирічним сином. Вони відразу знайшли спільну мову.
Дядьку Славе, заходь до нас ще, попросив Данило.
Прийду.
І справді прийшов, приніс хлопцю подарунок. А незабаром і зовсім почав залишатися на ночівлю. Настя навіть не помітила, коли він остаточно перебрався до них.
Настуню, а народи мені донечку, попросив Слав через рік спільного життя. Їй тоді було тридцять вісім, і вона вважала, що це пізно. Зніяковіла, але лише знизала плечима а потім таємно поставила спіраль.
Якраз у той час, коли вони почали говорити про спільну дитину, колишня дружина Слава збиралася в санаторій, а їхню доньку взяти не могла дівчинка захворіла.
Забери Оленку на пару днів, попросила вона Настю.
Настя не заперечувала. Донька Слава була слухняною й лагідною дитиною. Та от тепер колишня кожного дня дзвонила з санаторію, розпитувала про все. Слав розповідав детально. Насті здалося, що між ними знову промайнули почуття. Вона любила Слава й боялася його втратити. Тому вирішила народити йому доньку, щоб він точно не повернувся до колишньої.
Проте після виймання спіралі вагітність не наставала. Настя пішла до лікаря, здала аналізи. Патологій не знайшли. Запропонували обстежити чоловіка. Але Слав до того часу вже змирився:
Не піду я ні до якого лікаря! Якщо дитина не виходить може, так і треба. Виховуватимемо Оленку й Данила, чекатимемо онуків.
Як Настя не намагалася його переконати, Слав відмовлявся. І вона змирилася. А тут на тобі!
«Термін шість тижнів. Вагітність розвивається нормально. Серцебиття є»
Як я виношу в сорок сім? запитала Настя у лікаря.
Досвідчена гінекологиня усміхнулася:
Ви ж не перша і не остання. Виносять, народжують і виховують Хоча рішення за вами.
Вона вагалася, тому спершу розповіла Валентині. А після неприємної розмови остаточно вирішила.
«Ні! Тепер мене ніхто не переконає! У мене буде донька! І ніхто не заборонить мені дати їй життя!» думала вона, йдучи додому. По дорозі подзвонила Славу й попередила, що чекає важлива розмова.
Ну, що там у тебе? запитав він, коли вона зайшла в хату.
Не в мене. В нас. Ми з тобою станемо батьками.
Ти вагітна?
Шість тижнів. Сьогодні була на УЗД.
Ох, Настю! Та ж нам обом під пятдесят! Як ми його виховаємо?
Славе! Як-як Об косяк! Хоч би ти мене підтримав!
Та я не проти! Я радий, Настуню! опавився Вячеслав. Просто злякався. Але ти права. Виховуватимемо! Я вже давно думав у твоїй комірці майстерню зробити. Тепер і стимул є.
Роби. Гроші знадобляться.
Отримавши підтримку, Настя вирішила розповісти матері наступного дня. Мати сама народила її майже у сорок, тому, здавалося, мала б зрозуміти. Але реакція була несподіваною:
Ти ж знаєш, що в такому віці ризик народити хвору дитину набагато вищий? Не роби дурниць!
Мамо, ти що? Хіба не хотіла б понянчитися з о
