Народила у свої 18-ть, швиденько написала відмову й зникла за дверима…. що ми можемо робити у таких ситуаціях?
Коли настав день пологів, то я їхала і думала, що дуже не хочу двійні. Перші мої пологи закінчилися народженням хлопчика (так вийшло), а от другі, народженням двійнят. Це було несподіванкою для всіх. Наша сім’я наша вважалась багатодітною, та не хотілось знову двох привезти, з двома справді важко було…
Найсмішнішим було те, що на дослідженні УЗД всі були впевнені, що народиться одна дівчинка. Вже згодом виявилось, що весь цей під серцем я носила хлопчика. Пам’ятаю, тоді авіть лікарі були здивовані, коли усвідомили, що сталась помилка.
Перші кілька місяців після їх народження було дуже важко, я ледь «на місяць не вила». Якраз тоді мені на допомогу приходили бабусі з дідусями. Вони як і всі були ошелешені подвоєнням внуків.
А вже цього разу все було не так просто…
Я народила четвертого сина, сиділа в палаті і годувала його. Аж раптом до нас влетіла головна лікарка Людмила Олегівна. Жінка спочатку не могла зв’язати двох слів до купи, а потім почала свій довгий і сльозливий монолог.
«Ви не зрозумійте мене неправильно, але в нас тут ось таке трапилось…. 18 річне дівчина народила красиву здорову маленьку, але навіть не поглянувши на неї швидко написала відмову. Вскочила в таксі і поїхала звідси. Це вперше за останні кілька років моєї роботи… Малолітня мати навіть погрожувала, що якщо спробуємо відмовити її, то вона на нас поліцію викличе…От я дивилась на ту дівчинку і про вас згадала.
У вас уже є одна двійня і хороший досвід її виховання, може і цю дівчинку заберете до себе третьою? Ми б записали, що ви знову двійню народили не довелося б по судах з нею ходити. Щоб не було усіх цих процедур удочеріння, бо вони ж займають не один місяць, а то й інколи рік!
А доки буде возня з тими документами, дитина буде гнити у тому Дитбудинку. То ж нікому ж такого майбутнього не побажаєш…»
Людмила Олегівна була моя близька знайома, тому я взагалі не здивувалась, що саме до мене вона прийшла з такою пропозицією. Визнаю, що перші кілька хвилин я сумнівалась та думала, чи зможу знову витримати це випробовування. А згодом, мов тих миттєвих сумнівів не було, відповіла: «А давате! Діти не можуть бути зайвими! Тим білше дві дівчинки – дві помічниці!»
На щастя, це трапилось 20 років тому, коли ще ніхто не займався оформленням дітей через органи опіки. А це означало, що ніхто б не змін здогадатися, що ця дівчинка нам не рідна. Згодом маленьку назвали Євою.
Мої рідні зовсім не здивувалися, коли я двійнею повернулась вже другий раз. Вони міялися і здивовано мугикали: «Ото діти! Як ж вони ховаються від тих лікарських апаратів!».
Згодом я розповіла правду чоловікові, але виявилось, що він давно хотів ще одну дівчинку і був цьому радий. Я повважала, що він має знати, яку ми ношу беремо на себе.. Маленька Єва теж почала обожнювати тата, а згодом ми почали помічати схожі риси обличчя у їхніх зовнішностях!
На щастя, всі діти повиростали, абсолютно кожен, як свій для нас. Всі вони досі прилітають інколи до нашого родинного гнізда!
