Коли я вступила до університету то весь час відкладала гроші. Це було для мене реально, так як забезпеченням мого проживання займалась мама, за що я їй дуже дякую. Я була державницею і ще працювала, тому стипендію та заробітну плату завжди відкладала, бо дуже хотіла до двадцяти п’яти років купити собі квартиру. Тобто своїми грошима я розпоряджалась сама.
З часом я переїхала на орендовану квартиру, а тому вже не виходило так багато відкладати на квартиру. Йшов час, я відкладала гроші і ніколи не брала їх на свої потреби. І ось мені виповнилось двадцять п’ять років, в мене зібралась непогана така сума розміром в один мільйон триста тисяч гривень!!! На ці гроші можна купити двокімнатну, але я хотіла трикімнатну, щоб в майбутньому, якщо що було місце і для дитини також.
Тоді ж в мене з’явився хлопець і тому всі питання щодо квартири одразу пішли на другий план. Він прекрасно знав, що я мрію про квартиру і відкладаю на неї гроші. Він також мав свої збереження, приблизно п’ятсот тисяч гривень. Але ми якось не вдавались в подробиці. Він розпоряджався своїми грошима, а я своїми. Тому я якось і не цікавилась, зо він хоче придбати на ці гроші.
Ми зустрічались декілька місяців і мій коханий зробив мені пропозицію. Я була на сьомому небі від щастя. Вже мріяла про весілля. Але тут стались всім відомі події, всі на самоізоляції, карантин і тому подібне. Тому весілля довелось відкласти. Ми подумали, що раз так, то закотимо гуляння на всі сто.
І обставини склались так, що я згадала про купівлю квартири. Чому? Бо мій начальник розійшовся зі своєю коханою і тепер продає свою квартиру. Не хоче він там жити, бо все нагадує про колишню, яка зрадила йому. А квартира була якраз такою, яку я хотіла так ще й зі всіма меблями та технікою. Я пішла поговорити з начальником про продаж квартири. Мені не вистачало всього якихось двісті тисяч гривень. Мені додали цю суму батьки і я купила квартиру. На жаль з нареченим я не встигла порадитись, бо угода була терміновою, інакше б начальник продав комусь іншому квартиру, тому я не могла довго затягувати з цим.
Як тільки про купівлю квартири дізнався наречений, замість радості та підтримки я отримала масштабний скандал. Він кричав на мене, називав зрадницею, мовляв квартиру потрібно купувати лише після весілля, як я могла зробити рішення без нього і тому подібне. Він давав мені ті двісті тисяч і вимагав переписати на нього частину квартири. Я ж не велась на всі його вмовляння. І тоді він пішов від мене.
Тепер вже колишній наречений не розмовляв зі мною, але на орендованій квартирі продовжував жити, бо ж за неї платила я і йому не було куди йти. Коли ж я нарешті отримала ключі від квартири та прийшла додому в хорошому настрої його мені швидко зіпсував наречений. І саме в цей день ми завершили наші відносини.
Він знову влаштував скандал, кричав на мене, навіть намагався вдарити. Він надіявся, що я через такі його дії я зроблю так як він захоче. А я зробила висновок, що від нього варто не йти, а тікати з усіх ніг. Тому заявила йому, що весілля не буде і що наші стосунки завершені.
Батьки були в шоці. Але коли я їм все розповіла – тато захотів піти та натовкти колишньому нареченому пику, за те що посмів навіть думати про те, щоб підняти на мене руку. Я ледве його заспокоїла. І якщо чесно, краще б колишній мені зрадив, а не виявлявся такою гнилою людиною.
