Ой, слухай, як же мені важко… Мене звати Олена Миколаївна. Мій син, Андрій, і його дружина, Оксана, завжди здавалися ідеальною парою, але зараз я відчуваю, що їхній шлюб тріщать по швах. Живучи у невеличкому містечку під Львовом, я рідко їх бачу, але нещодавній візит відкрив мені очi: Оксана змінилася, замість халата — сукні та спортзал, а Андрiй, зарившись у роботу, нічого не помічає. Моє материнське серце б’є тривогу — щось не так, і я боюся, що їхній шлюб на межі розпаду. Але син мене не слухає, а я розриваюся між бажанням врятувати їхню сім’ю та страхом втратити онуків.
Андрій одружився з Оксаною десять років тому. Йому 38, їй 32, і їхній шлюб завжди здавався міцним. У них двоє дітей — восьмирічна Настя та п’ятирічний Тарасик. Живуть вони в іншому місті, ми бачимось рідко: робота, дім, турботи — усе це забирає їхній час. Але минулого місяця я приїхала до них у гості і ледь впізнала невістку. Замість звичного халата й розкуйовджених волосся — елегантна сукня, підбори, макіяж. Оксана сяяла, ніби зірка, а ще я помітила, що вона почала ходити у спортзал. В її очах горів вогонь, але в тому блиску я відчула тривогу.
Оксана працює за змінами, а в вільний час встигає доглядати за дітьми та домом. Усе блищить: діти нагодовані, одяг випраний, порядок ідеальний. Але ще півроку тому у вихідні вона не вилазила із спортивних штанів, сиділа вдома. Я, як жінка, відразу зрозуміла — щось не так. Такі зміни просто так не трапляються. Оксана, гарна, з двома дітьми та вірним чоловіком, раптом почала так старатися. Для кого? Боюся, що її серце вже не належить Андрію, а комусь іншому.
А мій син, наче сліпий, нічого не бачить. Він пропадає на роботi, приходить пізно, втомлений, і не помічає, як змінилася дружина. Я намагалася з ним поговорити: «Андрію, ти бачиш, як Оксана змінилася? Може, їй не вистачає твоєї уваги?» Але він різко відповів: «Мамо, не лізь у наше життя. У нас усе гаразд». Його слова мене поранили, але я не могла мовчати. Я хочу врятувати їхню сім’ю, поки не пізно. Якщо Оксана шукає уваги на стороні, їхній шлюб приречений, а мої онуки опиняться між двох вогнів.
Я не можу сидіти склавши руки. Настя й Тарасик — моє все, але після розлучення я, можливо, їх втрачу. Ми й так бачимось рідко, а якщо вони розійдуться, Оксана може закрити мені двері. Я мучаюся: раптом я помиляюся, і Оксана просто вирішила піклуватися про себе? Але що, якщо мої підозри правильні? Я не хочу, щоб син залишився із розбитим серцем, а діти росли без батька. Але Андрій не слухає, a я почуваюся винною за те, що втручаюся.
З одного боку, я не маю права лізти в їхнє життя. Вони дорослі, можливо, Оксана робить це для себе чи для чоловіка. Буває, що пари живуть за своїми правилами, закриваючи очі на багато що. Але з іншого — як я можу мовчати, якщо можу попередити катастрофу? Якщо я промовчу і виявляться правАле вже завтра я вирішила поговорити з Оксаною по-щирому, без звинувачень, щоб нарешті зрозуміти, що насправді коїться в їхній сім’ї.
