Весілля Микити й Оксани мало стати найщасливішим днем у їхньому житті. Ресторан у самому центрі Києва, поважні гості, розкішний декор за сотні тисяч гривень. Але за цією гарною картинкою ховалася гірка правда, яка відкрилася просто під час святкування.
Уяви головний стіл. Оксана сидить у сукні від знаного українського дизайнера, сяє й позує для фото. Але варто було фотографу відвернутися, як вона схиляється до Микити й тихо, холодно шепоче:
*Бачиш її? Це її старе плаття просто руйнує всі мої ідеальні фото. Скажи фотографу, хай її відріже на кадрах, або нехай вона взагалі пересяде десь у куток.*
Микита подивився туди, куди вона показала. Посеред зали сиділа його мама звичайна українська жінка. Простенька сукня, натруджені руки, які вона нервово стискала на скатертині. Було видно, що їй трохи ніяково серед цієї столичної розкоші, але в очах палала тиха гордість за сина.
І тут у Микити в грудях щось впало. Він подивився на свій ідеальний смокінг, а потім на руки мами, на яких уже немає золотого кільця.
*Вона ж здала своє єдине золото, щоб оплатити мені цей костюм* ледве чутно прошепотів Микита.
А Оксана лише скривила губи й відмахнулася:
*І що? Це не причина псувати мені стиль. Розвяжи це, зараз же.*
В ту мить у Микити щось переламалось. Він акуратно відстебнув із лацкана квітку, поклав її прямо перед Оксаною.
*Розвязую*, твердо відповів він.
І тут усі затихли. Микита піднявся, навіть не озираючись на Оксану, і впевнено пішов через залу. Оксана остовпіла, усі вирішили, що він зараз наведе «лад». Але замість того він підійшов прямо до мами, схилився на коліно і взяв її руки у свої.
Мамо, пробач мені, промовив він вголос так, щоб кожен почув. Ходімо звідси. Тут немає місця для твоєї справжньої любові.
Він допоміг мамі встати, взяв її під руку й попрямував до виходу.
Микито! Куди ти?! Повернись! закричала Оксана, її обличчя горіло від злості й образи.
Вже біля дверей Микита озирнувся:
*Оксано, ти права естетика важлива. Але у моєму житті більше не знайдеться місця для такої потворної душі, як твоя. Весілля не буде.*
І він пішов, залишивши ідеальну «наречену» саму серед яскравих декорацій. Того вечора Микита втратив дружину, але врятував свою гідність і справжню любов до мами.
