Коли наречена підписувала шлюбний сертифікат, щось рухнуло під її сукнею
Весільний зал був наповнений тихим гомоном.
Мяке світло лилося крізь високі вікна, позолочені стільці були зайняті вишукано вдягненими родичами та друзями.
Гості перешіптувалися, дехто піднімав телефони, намагаючись вловити цю мить на камеру.
Повітря тремтіло від передчуття, наповнене радістю.
Наречена, Соломія, стояла поруч із нареченим, Ярославом, міцно тримаючи його руку.
Вона виглядала ідеально: біла сукня, що облягала її струнку фігуру, довга фата, що сягала підлоги.
Щаслива посмішка грала на її обличчі, але в куточках очей читався легкий тривожний відтінок.
«Усе буде добре», прошепотів Ярослав, стискаючи її пальці.
Соломія кивнула, але перш ніж встигла відповісти
щось рухнуло.
Не позаду. Не поруч. А саме під нею.
Легкий, ледь помітний рух ніби хтось, або щось, ховалося серед складок тканини.
Соломія здригнулася, зробивши крок назад. Ярослав відразу відчув напругу в її руках і нахмурився:
«Що таке? Що сталося?»
Але перш ніж вона встигла відповісти, рух повторився тепер сильніший.
Край сукні здригнувся, ніби щось намагалося вибратися.
Гості завмерли.
Одна з дружок нареченої, Оксана, прикрила рота долонею. Похила тітка Марія перехрестилася, шепотіла щось до неба.
Повітря стало густим, ніби раптово зникло.
Ярослав поблід.
Соломія стояла нерухомо, мороз пробіг по її спині.
А потім
почувся шепіт.
Тихий, але чіткий сумнівів не було: щось було там, прямо під сукнею.
«Ви жартуєте?» нервово прошепотів свідок, Тарас, озираючись.
Але ніхто не сміявся.
Усі затамували подих, ніби опинилися у найважливішій сцені кінофільму.
І тоді
Сукня різко здригнулася!
Соломія скрикнула, відступила і підняла тканину.
Зал вибухнув приглушеними вигуками, Ярослав стиснув кулаки, а реєстраторка, струнка жінка на імя Ганна, завмерла з печаткою в руці.
З-під сукні, ніби з таємного ходу, спочатку виникла чорна тінь, а потім почулося
ніжне нявчання.
Маленький чорний клубочок вистрибнув назовні.
Хтось скрикнув, інший гість відскочив, розливши фужер шампанського.
Соломія притулилася до Ярослава.
«А-а-ах! Що це?»
Клубочок, незграбно підстрибуючи, опинився посеред зали і зупинився.
Він махнув хвостиком, а потім
знову нявкнув.
Тиша.
Ярослав кліпнув очима. Соломія, що вдивлялася в обличчя гостей із жахом, не вірила власним очам.
Там, на підлозі, перед усіма
сидів маленький чорний кошеня і цікаво розглядав їх.
«Це кіт?» почувся ззаду голос, все ще здивований.
Ярослав здивовано подивився на Соломію:
«Чому під твоєю сукнею кіт?»
Вона розплющила рота, але не знала, що відповісти.
Тоді з першого ряду почувся соромязливий голосок:
«Еее мабуть, мій»
Усі обернулися.
Там стояла молодша сестра Соломії, маленька Даринка, у білих панчішках, міцно тримаючи плюшевого зайця. В її очах читалося каяття, і вона прошепотіла:
«Я не хотіла залишати його самого вдома він запхався у кошик із фатою Я думала, він уже виліз.»
Гості спочатку здивовано подивилися на неї, а потім розсміялися. Напруга розвіялася, як бульбашка мила.
Ярослав зітхнув. Соломія, ще тремтячи, нахилилася і обережно підняла кошеня.
Маленький чорний кіт ще раз нявкнув і втиснувся в її долоню, ніби нічого не сталося.
«Ось тобі, пухнастий свідок», нарешті засміялася Соломія, гладячи кошеня по головці.
Ганна, реєстраторка, посміхнулася, похитавши головою:
«Сподіваюся, більше ніхто не вистрибне з-під сукні?»
Зал знову заревів від сміху.
Соломія та Ярослав подивилися одне на одного і теж не втрималися.
Поки сміх затихав, Соломія все ще тримала кошеня, яке згорнулося клубком, ніби не збиралося йти.
«Знаєш, сказав Ярослав, ніжно торкаючись малюка, якщо ми так починаємо, то весілля точно не буде нудним.»
«Я б сказала дуже кішаче», відповіла Соломія, сміючись.
Гості зібралися навколо них, а Даринка, соромлячись, підійшла ближче, не відпускаючи зайця.
«Вибач прошепотіла вона. Я не хотіла, щоб щось погане трапилося»
Соломія присіла біля неї, все ще тримаючи кошеня.
«Даринко, усе гаразд. Тільки попередь мене наступного разу, якщо збираєшся взяти на весілля сховану тварину, добре?»
«Добре кивнула дівчинка, потім додала тихіше: Бідний Чор
