**Заповни твоє серце любовю**
Хто б міг подумати, що дві подружки з дитинства Олена та Марія можуть посваритися. Сусіди шепотіли:
Що ж таке сталось, що подруги сварилися й тепер навіть не вітаються? А якщо й побачать одна одну, проходять повз, ніби й не знайомі. А живуть же поруч!
Обидві мовчали, тому село ще більше гадало. Жінки біля криниці вигадували найдивніші версії. Знали лише одне: Наталка дочка Олени і син Марії Олесь зустрічалися. Вчилися разом у школі, а після випуску шляхи їх розійшлися. Олесь пішов у армію, а Наталка вступила до інституту в Києві.
Змалку Олеся й Наталку бачили разом: у школу й зі школи, на річці влітку, а підлітками вони сиділи на березі, мріяли.
Наталко, виходь! чула вона його голос під вікном і вилітала з хати.
Вони були зовсім різними: жвава, енергійна Наталка та спокійний, мовчазний Олесь, який завжди спершу думав, а потім робив. Але вона завжди його вела:
Олесю, завтра у ліс по гриби! Він почухав потилицю й кивав. Олесю, завтра на річку! Знову погоджувався.
Олена й Марія з дитинства були нерозлучні: грали в ляльки, ховалися в городі, бігали одна до одної адже їхні хати стояли через тин. Їхні батьки, діди й прадіди теж дружили. Одружились вони майже одночасно, обравши собі в чоловіки сусідських хлопців.
Перша розлучилася Олена, коли Наталці було три роки. Чоловік пив, бив, а вона не пробачила.
Оленко, що це за синє під оком? злякалася Марія, побачивши подругу, але й питати не стала і так знала.
Вигнала його, нехай шкандибає до матері.
Добре зробила. А мій учора теж розгулявся. Олесь коло нього вертівся, а він як штовхне дитину ледь не вдарився. Я заступилася, а він мені: «Наступного разу дістанеш і тобі!» Та ще й сказав: «Свого сина контролюй», ніби Олесь не його дитина!
Поплакали, поговорили розійшлися. А через півроку по селу пішов гомін:
Марія вигнала чоловіка! Говорять, зводив її, що Олесь не його А хіба ж не схожий?
Так воно й було. Чоловік отруював Марії життя підозрами й ревнощами, навіть ножа до горла приставляв. Налякалася розійшлися. Залишилися дві подруги без чоловіків, з дітьми на руках, але не сумували. Про «мужиків» і не думали.
Після школи Олесь вивчився на водія, а Наталка вступила до інституту. Він чекав повістку, вона поїхала вчитися. У листопаді повістка прийшла. Наталка приїхала провести Олеся в армію. Три дні не розлучалися. А потім листи.
Зимою Наталка часто навідувалася, бігла до Марії, та розповідала, що пише Олесь. Але потім раптом перестала.
Оленко, чому Наталка не їздить? допитувала Марія, забігаючи до подруги після роботи.
Заняття, екзамени
Минув березень, квітень, а Наталки все не було. Зате Олена сама зібралася до неї. Марія помітила, що подруга стала замкненою, мало говорила, тільки на роботу й додому.
Після поїздки Олена мовчала, а Марію розривала цікавість. Не витримала прийшла ввечері.
Ну, говори! Що ти від мене ховаєш?
Олена махнула рукою:
Та вже все одно Наталка вийшла заміж. І дитину чекає.
Марія вискочила, ніби опечена.
Заміж?! Дитину?! А Олесь?!
Відразу написала синові листа, де вилила гнів, але просила його не сумувати. Олесь, відслуживши, не повернувся в село поїхав із товаришем на Північ. Працював на буровій, занурювався у роботу, щоб забути біль після матеріного листа.
Олена й Марія більше не спілкувалися. За три роки Олесь лише раз приїжджав додому на кілька днів. А Наталка зовсім не зявлялася.
Наталка забула рідний дім, судачили жінки. Хоч би онука показала!
Одного дня до Марії завітала листоноша Ганна:
Вітаю, Маріє! Олена просила тебе до себе.
Хіба ж ти не знаєш, що ми давно не розмовляємо? здивувалася Марія.
Знаю. Але вона захворіла, фельдшер приходив. Просила, щоб ти зайшла.
Гаразд, зайду
Олена лежала на ліжку, бліда.
Вітаю, сказала Марія. Що це з тобою?
Не знаю
Помовчали.
Маріє прости мене, прошепотіла Олена.
За що? За Наталку? Та ж не ти винувата.
Ні Слухай
Те, що почула Марія, спершу здалося брехнею. Потім вона встала й вибігла, немов підкошена.
Ще зайду! крикнула вже в дверях.
Дома вона взяла телефон, який Олесь подарував їй минулого разу.
Олесю, сину приїжджай. Мені нездужається
Що з тобою?! кричав він у трубку, але вона відключилася.
З того дня Марія щодня ходила до Олени. А потім приїхала Наталка із сином Данилком.
Наталка з онуком у Олени! радісно розповідала Марія сусідкам.
Незабаром у селі побачили, як ішов Олесь іОлесь побачив Наталку з сином на березі річки, і серце його заповнилось теплом, бо нарешті він зрозумів справжня любов ніколи не зникає, вона лише чекає свого часу.
