Я живу біля моря і веду свій бізнес – володію невеликим готелем, в якому здаю номери відпочиваючим. Якось літом, в розпал сезону до мене зателефонувала далека родичка, мовляв, що вони зараз приїдуть до мене в гості та будуть приблизно за годинку-півтори та запитала точну адресу.
Сказати, що я була шокована означає не сказати нічого. Попередила за годину до приїзду. Зустрічай. Це вкрай не виховано. Це ще й родичка, з якою я спілкувалась останній раз років сім назад. Зідзвонювалися звісно там на свята, але не більше.
Слава богу в мене було багато напівфабрикатів в морозилці. Я в принципі хороша хазяйка, тому стараюсь, щоб в холодильнику завжди було багато їжі. Я стала розморожувати напівфабрикати, нарізати овочі, робити салати. Рибу також приготувала. Для дітей купила морозива та інших смаколиків.
Гості благополучно приїхали. Я привітно їх прийняла та ми сіли за стіл. Почались традиційні розмови. І так між ділом моя троюрідна сестра каже таку цікаву фразу:
-Ми до тебе аж на цілих два тижні приїхали. Відпочити хочемо, в морі покупатися. Надіюся ти нас не виженеш?
Я здивувалась. Ні, не так. Я була шокована та вражена до глибини душі, тому відповіла наступне:
-Я вас не вижену, але я не маю де вас поселити. Всі номери зайняті та проплачені на перед. Тим більше на два тижні помістити… Вас багато – вісім людей, я можу домовитись з власником сусіднього готелю, вам там зроблять хорошу скидку.
І настала тиша. Сестра ж подивившись на мене поглядом самої ображеної людини на світі сказала:
-Ну то пересели своїх жильців в той сусідній готель та віддай суму за дні, які їм залишилось жити в номерах, а нас засели.
-Я перепрошую, але це занадто нагло! Йдіть в сусідній готель, кажу ж, вам там зроблять хорошу скидку. – не витримала я.
-Ти що, взагалі?! Не підемо ми туди! – почала кричати сестра.
-Та чому?
-Так там прийдеться гроші платити, не розумієш?!
-То ви згадали про свою родину коли захотілося на халяву на море з’їздити? І пропонуєте мені зараз позбутися заробітку, на який мені потім цілий рік жити?!
Це вже занадто! Родичі родичами, але вчиняти так бо їм халяви хочеться – це верх наглості. Я маю залишатися без грошей, бо родичам треба безоплатного проживання на морі. Так ще й цілих два тижні!
Я випровадила ображених родичів, які в процесі зборів вилили на мене гарненьку бочку лайна. В кінці сестра обізвала мене «найкращими» в світі словами та сказала, що я бач, з жиру бішуся.
-Маєш бізнес і тепер про родичів забула! Не поважаєш і не любиш!
-А як же! А може це мої дорогі родичі згадали про мене лиш коли їм щось треба? А як відмовила – то остання людина в цьому світі, так?
Сестра лише по злому ображено глянула на мене, гримнула дверима перед моїм носом, мало не давши мені по носу і пішла за родичами.
Якщо я буду виконувати такі забаганки родичів то розорюся. А нащо потім жити? В злиднях жити? Потрібно відмовляти таким наглим людям, навіть якщо це твої родичі.
