Ой, Соломійко, я вже повернувся, зустрічай героя!
Ой лишенько, Маркіян?! А ти звідки вже тут? Ти ж лише через три дні мав приїхати
У коридор вийшла жінка років тридцяти, поспіхом загортаючись у квітчастий шовковий халат і розгублено поглядаючи на чоловіка, який постав наче сніг на голову.
Та сюрприз хотів зробити, Соломіє. Бачу, вдалося! Ти чого така розгублена? Чи не рада мені? Високий, плечистий Маркіян хитро посміхається, сам собою пишається.
Та де ж не рада! Заходь на кухню, щось смачненьке зараз підігрію.
Маркіян, покивавши, рушив на кухню. А там столик, наче з глянцевого журналу: полуниця (певно, із бабусиного городу), шоколад, ситна вечеря зі щойно відкритої духовки Все, як для дорогого гостя.
Слухай, Соломіє, ну ти й відьма! Геть усе відчуваєш. Звідки знала, що я раніше за графік ввалюся? Яка ж ти передбачлива!
Маркіян насипав собі з гіркою, по-доброму взявся уплітати та й усяк уникає кликати дружину: думаю, вона там у шафі шукає коктейльну сукню для ненародженого прийому. Старається, одним словом…
Маркіяне, я Ми
Ех, Соломійко, картопля запечена твоя пісня! А салатик! А налиснички просто біда, а не їжа Остап?!
Обернувшись на голос, Маркіян побачив: його Соломія стоїть, а під бочок підчепила рідного брата Остапа. Дівчина поглядом ковзає підлогу, а Остап у домашніх шортах та футболці, якось геть сонний, тільки носа чухає.
Так, Маркіяне, це я. Привіт, братчику
Ну добрий день. Тепер уже давайте поясните, що це за веселий корпоратив у моїй хаті? Хоча вже зрозуміло.
Маркіяне, я залопотіла Соломія, я давно мала тобі зізнатись. Я кохаю твого брата, Остапа. Хочу бути з ним. Пробач. Виговорила все на одному диханні й одразу ховає очі.
У Маркіяна тарілка просто у руках вислизнула. Посуд задзвенів, покотився по плитці, а вечеря прямо собакам під ноги.
Ви, наскільки я зрозумів тут не казку читали?
Так, ми якраз були разом.
Ну добре, чудово! Мої улюблені рідненькі, молодці! Навіть не скажеш, кому ж отой шедевр на вечерю готувався Головне ж з якої нагоди!
Соломія відчайдушно уникає чоловікового погляду. Коли підніме очі і кріпость зникне.
А Софійка? Що з дочкою робити? Знає вона хоч щось?
Ні, Софія ні сном, ні духом
А де вона?
У сусідки. Мультики дивиться.
Часто ти її так на тимчасове зберігання віддаєш?
Останні пів року, як у нас гарячий сезон
У Маркіяна питання скінчилися. Як і сили нервувати. Дорогою видихся, а скандалити не його стиль. Він по життю спокійний, як вуджена риба.
Але коли вже хто зовсім діставав рятуйтесь, люди добрі! Хоча й так бувало рідко.
Усі ці родинні вили просто вибили його з колії. Але ненадовго.
Ви маєте рівно десять хвилин, щоб зникнути звідси. Відлік пішов, сказав Маркіян, сьорбаючи свій чай. На брата і не глянув.
Що ж їй у Остапі сподобалось? Зовні один до одного як з-під різця, хоч у цирк іди, подумав Маркіян, гірко усміхаючись. Хіба що працьовитістю не відзначається, та й в голові перо. Ой, Соломія ще пошкодує, але то не моя трагедія.
Я нікуди не піду доти, доки не буде твого дозволу, вперся Остап.
Якого ще дозволу?
На розлучення Відпусти Соломію. Вона тебе не кохає!
Я бачив, до кого тяжіє моя законна скрушно зітхає Маркіян. Що ж, хочете розлучення буде вам розлучення. Але через суд! Подивимось, скільки гривень на адвокатів витратите.
Маркіяне Соломія ніжно кладене руку на його кисть. Прошу, давай по-людськи, по-хорошому розїдемось. Ти ж добрий, я знаю.
Він зітхнув і похитав головою.
Домовились, хай так. Але, Остапе Степановичу, брат мені ти більше не родич.
Ми ще хотіли тебе про дещо попросити.
Ну?! Що ще?
Можна залиш після розлучення квартиру мені, Маркіяне! Соломія зазбирала всі свої чари й посмішки, долонькою погладжує його руку.
Софійка так до цієї квартири звикла, друзів у школі має купу Якщо ділитимемося, ні на що путнє не вистачить, мусимо до села повертатися
Маркіян уперся лобом у кулаки і задумався. Але Соломія знала, якого розміру кіт може доїсти потилицю господаря.
Маркіяне, сонце моє Дай доньці подарунок, ти ще купу квартир заробиш, з такою зарплатою! Донька ж у тебе одна Все для неї.
Заспокойся, Соломіє, перебив він дружину суворо. У мене є думка краща.
Яка ж? аж світилася Соломія. Думаєш, ще й машину нам залишити? Софійка би аж підскочила від радості
Софійка житиме зі мною.
Що?! Може, ще скажеш, що косити город візьмеш її із собою? Та з дітьми ти ж і доброго ранку сказати не вмієш! Вічно у своїх командировках Вона й забула вже, як тебе звати!
Зараз якраз перевіримо, буркнув Маркіян і пішов до дверей.
За кілька хвилин повернувся із Софійкою за руку дівчинкою років десяти, щойно перейшла до четвертого класу. Вона щиро усміхається, міцно тримаючись за батька.
І навіщо ти її привів? Хочеш, шоб і дитина конфлікт зацінувала? наїжачилась Соломія.
Маркіян мовчки сів, посадив доню на коліна.
Софійко, рибонько, дозволь кілька питань?
Дозволяю! задоволено киває дитина.
Тільки обіцяй відповідати чесно. Говоримо, як дорослі.
Як із тими дядьками із твого офісу?
Так.
Софійка аж завмерла від серйозності моменту.
Скажи, мамка ображає? Хоч пальцем?
Дівчинка спершу кліпає, потім відводить очі, смикає рукав плаття.
Ти що себе дозволяєш?! зірвалась Соломія. Дитино, до тата йди!
Тихо, Соломіє! Я з донькою розмовляю, справді суворо відказує Маркіян, лагідно гладить Софійку по голівці. Не бійся, рідна. Ми домовились бути відвертими.
В очах доньки сльози. Пригортається до тата, шепоче в сорочку:
Мама мене тричі питала, руками! За трійку, за розлите молоко, і за те, що дядька Остапа накричала вона з ним цілувалася, поки ти у відрядженні був
Не плач, сонечко. Я з тобою. Тепер тебе точно ніхто не образить.
Обманює вона! завелася Соломія. І пальцем не чіпала!
Тобто квартиру й машину на благо доньки розводите? хмикнув Маркіян, хитро дивлячись у бік Соломії. Софійко, ласкаво, ще одне питання?
Добре
Якби можна було вибрати: жити зі мною чи з мамою з ким би ти хотіла залишитись?
Дівчинка мовчки дивиться то на тата, то на маму. Та ладна з себе шкуру здерти й руки простягає.
А ти обіцяєш не їздити надовго і не лишати мене?
Обіцяю! без вагань сказав Маркіян.
Я хочу з тобою, тату.
Ах ти ж Соломія затрясла кулаком, але Маркіян притиснув доню до себе, став живим щитом. Остап і далі стояв ні в тин ні в ворота.
Бачиш, Соломіє, поговорили. Більше Софійку не побачиш, спокійно мовив і разом із донькою пішов пакувати речі.
Через десять хвилин вони вже йшли до таксі добре, що валіза ще не розібрана. Поселилися у готелі на Личаківській, ну знаєте, той, де для роботи часто номер винаймав.
Минуло кілька місяців і розлучення таки відбулося. Суддя, глянувши на, скажімо так, рвану фінансову спроможність Соломії та її романтичного адютанта, постановив: Софія залишається з батьком, хоч як там мати плакала ну він же командирований!. Квартира розділили, свою частку Маркіян продав на нове житло вистачило з головою.
Софійка до мами їздила тільки на вихідні. Зате з татом справжнє життя почалось. Роботу Маркіян підлаштував під Софіїн шкільний графік, відрядження тільки на пару днів. Дівчинка розквітла, посмішка стала її головною прикрасою, а для Маркіяна це було дорожче і всіх тисяч гривень, і любого шоколаду.
Друзі, пишіть у коментарях, що думаєте про такі історії! Вподобайку не забудьте для натхнення авторам.
