Звати мене Галина. Живу в невеликому селі. До міста їхати сорок хвилин автобусом. В нас спокійна місцевість. Свій магазин, зробили невеличке місце з гойдалками та гірками для малечі, є річка та гарні галявини.
До нас переїхала сім’я з дитиною. Я одразу пішла знайомитися з новими сусідами. Жінку звати Анжела, чоловіка — Богдан, а донечку — Машенька. Маленькій вісім років. Сім’я половину життя прожили в місті, але завжди хотіли переїхати в село. Їм не подобався міський шум, повітря і вічно заклопотані люди, які окрім себе, нікого не бачать.
Поселились нові сусіди з правого боку від мене. Надзвичайно зручно. Я швидко подружилась з новими односельчанами. Домовились разом чаю попити. Спечу яблучний пиріг і принесу солодощі для маленької. Треба ж ще якийсь подарунок на новосілля приготувати. Стільки клопотів!
З іншими односельчанами сім’я також швидко затоваришувала. Не клеїлось тільки з Надією. Вона жила навпроти мене. Їй сімдесят років. Живе сама, діти не приїжджають. Останній раз бачила їх десять років назад. Якось жінка зізналася, вона дзвонила дітям, але ті навіть не відповіли на дзвінок.
Надія частенько ходить невдоволена. Рідко когось зве в гості. Може не привітатися і зробити вигляд, що взагалі нікого не бачить. Вона частенько сварилася з односельчанами через різні дрібниці. Чужий кіт заліз на її подвір’я. Надія зловила його і пішла до Миколи з’ясовувати стосунки. Чого це його шкодник лазить по її території?
Таких історій багато. Погану репутацію Надія заробила не через сварки. Хіба мало людей, які люблять скандалити? Чого тільки наша Зоя варта. Не додайте їй дві гривні, вона магазин переверне! Проблема в іншому.
Надію переслідували дивні збіги обставин. Варто їй було посваритися з Миколою через кота, як тварина померла під вечір. Проходила жінка біля поля, а на наступний день воно загорілось. Продала Любов Надії твердий хліб і, в першої, картопля згнила.
Люди в селі трішки забобоні. Вони не шукали логічних пояснень вище перерахованим подіям, а одразу прозвали Надію «відьмою». Говорити з нею боялися, а, тим паче, сваритися. Її дім обходили, а коли бачили жінку, починали хреститися.
Я не вірила в ці байки. Ми дружила з Надею з давніх часів. Її характер різкий ще з молодості. Вона завжди говорила, що думає, ніколи не мовчала на образу і вміла постояти за себе. Жінка, по своїй натурі, не зовсім компанійська. Я не здивувалась, коли дізналася, що в нових сусідів не виходить потоваришувати з вічно невдоволеною сусідкою.
Машенька грала з дітьми в м’яча. Дітвора захопилася грою. Починали в одному кінці вулиці. Непомітно дійшли до двору Надії. М’яч закотився до «злої» сусідки. Сільські діти категорично відмовились розмовляти з «відьмою», а Маша спокійно покликала Надію. Жінка вийшла, вислухала прохання і повернула іграшку. Звісно не просто так. Вона бубоніла собі під носа, насварилася на дітей і сказала — не вештатися біля її домівки.
В той же вечір, у Маши піднялась температура. Градусник показував 38,6. Звідки ця хвороба взялася? Богдан не забобоний, а от Анжела почала нарікати на злу сусідку. Мовляв, вона хворобу послала. Сьогодні дитини розмовляла з нею, а в вечері одразу температура з’явилась. Все ж сходиться! Богдан відмахувався від слів дружини. Пішов за аптечкою. Анжела відмовлялася від медикаментів. Поїла дитину трав’яними чаями, запалила церковну свічку та читала молитви над головою доньки.
На ранок температура спала. Анжела запевняла — допомогли її обряди, а Богдан зізнався, що почекав поки дружина засне і дав дитині жарознижувальне. Дружині нічого не казав. Сваритися не хотів.
Конфлікти з Надією тільки почалися. Подружжя щось робило у садку. Молоді включили музику, щоб веселіше працювалося. Грало не гучно, але Надія прийшла сваритися через шум. Вона одразу попрохала зробити тихіше або вимкнути. Богдан не конфліктний. Одразу погодився, а от Анжела розізлилася. Жінки зачепилися язиками. Їхні крики чули половина односельчан. Анжела не розуміла, з якої радості повинна вимикати музику на своєму подвір’ї. Грає тихенько. Інші сусіди не жаліються.
— Тільки вам завжди все не подобається! Не дивно, що вас ніхто не любить! — Прокричала Анжела.
Не підтримую її слів. Звучало не гарно. Надія ж не переходила на особисте. Сусідка образилась і, тицьнувши вказівним пальцем в Анжелу, промовила:
— Ти ще пожалкуєш через свій довгий язик!
В той же день в подружжя обвалилась частина даху, а в Богдана піднявся тиск. Анжела знову запалила свічку, всіх змусила випити святої води та читала молитви до ранку. Логіки в цих діях немає. Дім, який придбало подружжя, ремонтувався десять років назад. Не дивно, що з дахом виникли проблеми.
Інші думала інакше. Зайшла до Раї, а та каже:
— Бідна дитина!
— Ти про Анжелу? — Уточнила я.
— Так, так! Це добре бути сміливою, але ж вона розгнівала відьму! Тепер їй чекають одні нещастя. Хоч бери і знов переїжджай! Ти їй передай цей листочок, — подруга тицьнюла мені шматочок папірця, — там записані трави, які захистять від нечистого. Хай сьогодні в ночі піде і збере їх!
До чого тут трави? Може я чогось не розумію, але така забобоність наврядчи допоможе у житті. Пообіцяла передати записку. Анжела подякувала від чистого серця. Вночі бачила жінку з ліхтарем. Вона йшла в сторону річки. Сто відсотків рвати трави.
Не пройшло і тижня, як жінка знов посварилася з Надією. Маша розмалювала сусідську огорожу. Дівчинка гарно постаралася. Намалювала хмаринки, сонце та квіточки. Кольори підібрала зі смаком. Росте справжня художниця! Але це я так думаю. Надія озвіріла, коли побачила в що перетворилась її огорожа. Анжела захищала свою дитину:
— Вона ж нічого не зламала! Що вам не подобається!? — Кричала жінка.
— Хай на вашій огорожі малює, стіни дома псує, а від мого майна нехай тримається подалі! Треба за дитиною дивитися, а не фарбуватися годину! — Кричала Надія.
Вийшов Богдан. Запропонував сусідці пофарбувати огорожу будь-якою фарбою на вибір Надії. Вона ще побубніла декілька хвилин, але погодилась. Поки вони обговорювали якісь свої питання, Анжела завела дитину до хати.
Богдан дотримався свого слова. Надія більше не згадувала цю ситуацію, а ось Анжела в душі нарікала на сусідку. Одного ранку жінка знайшла під своїми дверима мертву мишку. Вона побачила в цьому дурний знак. Підозри впали на Надію. Точно хоче чогось злого наробити. Жінка повернулась до своїх обрядів зі свічками та молитвами.
— Ти передала мою записку? — Запитала Рая.
— Так, все зробила, як ти просила. Чому запитуєш? — Поцікавилась я.
— Ох, щось недобре станеться. Надька дурного наробила! Анжелі треба поводити себе обережніше! — Промовила Рая низьким голосом.
— Тьху на тебе! — Випалила я. — Йди краще за коровою дивися! Зараз всі відра переверне!
Рая охнула і побігла до своєї Муськи. Я не повірила в ці заговори та плітки. Спокійно повернулася до роботи. Барсик від голоду курей почав ганяти. Малий паскудник. А горе все одно сталося.
Щоб потрапити до магазину, треба пройти вздовж річки. Люди частенько ходять саме тією дорогою. Є інша, але довга. В цей день люди поховалися по хатах. Діти нікому нічого не сказали і потайки пішли до річки. Дітвора планувала змочити ноги, пограти в ігри та спекти картоплю. Найстаршому серед них ледь виповнилось п’ятнадцять.
Вогонь розвели, картоплю кинули, в хованки погралися. Настав час купатися. Старші пішли плавати. Запливали далеко. Менші гралися біля берега. Ніхто не ризикував повторювати за старшими.
Яким чином Машенька опинилась на глибині, ні вона, ні інші діти не знають. Дитина почала тонути. Всіх присутніх на березі паралізувало від страху. Дівчинка махала руками, кричала, але ніхто не ворушився. Всі стояли бліді і мовчки дивилась як дитина бореться за своє життя. Здавалось, це кінець.
Хтось плигнув у воду і хутко погріб до дитини. Діти на березі нічого не розуміли, але раділи. Вони потихеньку приходили до тями та почали кричати слов підтримки, поки цей «хтось» витягував дитину на берег. Маша жива, здорова, трохи води напилася, але жити буде. Надія скинула мокру хустку, кофтину і швиденько обдивилася дитину.
— Відьма врятувала Машу! — Прошепотів хтось з дітей. Його штурхнули, щоб замовк.
Надія проігнорувала образливу фразу.
— Батьків звіть! І дайте щось сухе та чисте. Треба Машу зігріти. — Командувала жінка.
Старші побігли за батьками подружки, а інші взялися допомагати доглядати за дівчинкою. Її посадили біля жару, вкрили покривалом, на якому перед цим лежали, та дали поїсти теплу картоплю. Надія сиділа біля дівчинки і заспокоювала. Коли прибігли батьки Маши, Анжела одразу схопила дитину на руки. Міцно-міцно обіймала і плакала. Богдан дякував Надії. Міцно, по чоловічі, потис престарілій жінці руку. Та невміло ховала посмішку.
В цей же день Надія сиділа в них на кухні і розповідала про своє життя. В молодості займалася плаванням. Брала участь в змаганнях. Бігала та працювала на важких фізичних роботах на одному рівні з чоловіками. Вона досі, — в свої то 70! — їздить на велосипеді. Автобусом взагалі не користується. Яко їй треба в місто, вона бере пакета та крутить педалі. Доїжджає швидше, чим громадський транспорт.
Вивчилася Надія на фельдшера. Робота важка та невдячна, але вона любила свою професію. Пропрацювала в іншому селі двадцять п’ять років, а потім повернулася в рідні краї. Здоров’я в жінки залізне. Як тільки побачила дитину в біді, ні секунди не вагалася. Плавала давно, але думати про свої сили не було часу. В неї спрацював старий інстинкт, який присутній у всіх відповідальних лікарів.
— Ох, Надюха! Молодець! — Хвалила я подругу. — Не дарма кажуть, що наше покоління і здоровіше, і витриваліше! Ще всіх нас переживеш!
— Що ти верзеш? — Гнівалась Надія, але я по очам бачила — їй приємно.
— Чуєш! Може допоможеш Богдану дах зробити? А то він вже тиждень йому ради не може дати! А ти зараз хутенько інструменти на гору витягнеш, сама заплигнеш і за хвилини роботу зробиш!
— Галь, помовч і винеси солі! — Бурмотіла Надія з посмішкою на губах.
Стосунки подружжя та «злої» сусідки кардинально змінились. Спочатку жінки носили один одному свої кулінарні шедеври. Частенько бачила, як вони перемовлялися біля надиної огорожі. Анжела про щось захоплено розповідала, розмахувала руками. В такі моменти Надія перебивала її і махала рукою в сторону свого будинку. Жінка зникали до вечора, а на наступний день, вже Надія приходила в гості.
Богдан допомагав сусідці з важкою роботою. Города копали всією сім’є спочатку в подружжя, а потім в Надії. Анжела допомагала з прибиранням, а Машенька збирала плоди в садку. Склалось враження, ніби діти приїхали до своєї бабусі.
— Вона їх приворожила! Точно тобі кажу! — Репетувала Рая за чашкою чаю. — Вон на них пелену наслала! Я про таке по телевізору чула!
— Це ж хто таку нісенітницю розказував? — Спитала я
— Гадалка! При чому дуже хороша! Вона казала відьми частенько таке роблять, щоб використовувати людей в своїх цілях! Зараз те саме відбувається! Ти глянь на це! — І показала пальцем у вікно.
— Раю, заспокойся. Надія чудова жінка. Ти її погано знаєш.
— Ох, і ти туди… Думаю, мені пора додому, а то ще на мене ця хвороба перекинеться. Бувай!
— Бувай, бувай! — Помахала я Раї.
Підтримка та гарне відношення розтопили Надію. Вона частіше посміхалася, припинила звертати увагу на плітки, не сварилася з односельчанами. Думаю, вона зачерствіла після того, як її покинули діти. Кожній людині треба знати, що її люблять. На мою думку, це саме те, чого не вистачало нашій «злій відьмі».
Машенька вважала Надію своєю бабусею. Всі свята проводили разом, часто їздили на природу. Надія і мене з собою тягла. Анжела припинила читати молитви та проводити дивні обряди. Може вона, як і я, зрозуміла проблему Надії. Немає там ніякої містики. Тільки черстві діти і старі образи.
Сім’ї сторонилася не тільки Рая, інші односельчани теж боязко ставилися до такого спілкування. З подружжям віталися, але з насторогою. Може дійсно забобоні, а може Рая чогось наговорила. Я то її знаю, вона може. Ще та пліткарка. Молоді не звертали увагу на інших. Вони будуть вдячні все життя за порятунок їхньої дитини.
