Досить! Годі! Я йду! Скільки можна? Дитина, постійна її втома, «допоможи, допоможи»… а я хочу жити, як раніше! Хочу близькості! Я ж працюю! Прийду до дружини, а вона зараз до друга заскочу, потім знайду собі молодшу ох сидячи за кермом і обдумуючи, що сьогодні остання крапка у їхніх стосунках, Богдан нервово курив.
Їхня історія з дружиною стара, як світ. Познайомилися, закохалися без памяті, пристрасть, забули про захист і через кілька місяців вона показала дві смужки.
Звичайно, народжуй, ми впораємось, впевнено сказав Богдан, а всі тітки й дядьки згодно кивали: «Допоможемо, тільки давайте онуків!»
Потім весілля, термін, щасливі сльози син! І все безтурботне життя скінчилося. Дружина перетворилася на квочку: заспана, непричесана, вічне «допоможи» і вночі теж.
Куди поділася його дівчина? Рідні раптом зникли вони залишилися самі на самі з батьківством.
Я не готовий! сьогодні випалив Богдан дружині й грюкнув дверима перед її носом, коли вона стояла з немовлям на руках.
Різкий скрегіт гальм перед машиною раптом постала похила тінь.
Ти що, жити набридло?! вискочивши з авто, Богдан підбіг до незнайомця.
Чоловік у плащі випрямився, подивився на нього старечими очима й прошепотів:
Так.
Не чекаючи такої відповіді, Богдан зніяковів:
Діду, вам допомогти? Потрібна підмога?
Я не хочу більше жити.
Що ти кажеш? Давай, я тебе відвезу додому? Розкажеш, може, я допоможу? Богдан взяв старого за руку й обережно повів до машини.
Ну, розповідай, діду, Богдан знову затягнувся.
Довга історія.
А я не поспішаю.
Старий уважно подивився на чоловіка поруч, потім на фото на панелі.
Пятдесят років тому я зустрів дівчину. З першого погляду закохався. Все швидко завертілося не встигли озирнутися, як уже сімя, дитина, син здавалося б, ось воно щастя!
Але мені хотілося, щоб усе було, як раніше: кохання, пристрасть. А дружина втомлена, дитина, побут Я на неї все звалив, не допомагав.
Потім знайшов іншу дружина дізналася розлучення. З тією жінкою нічого не вийшло, та й гаразд гуляв, скільки хотів.
А вона вийшла заміж, розквітла. Син став називати вітчима татом, а мені було все одно.
А ви що? Богдан нервово запалив ще одну.
Я? Догулявся. Ні сімї, ні дружини, ні дітей. А сьогодні синові пятдесят пішов привітати, а мене на поріг не пустили. Старий заплакав. Сам винен. Каже: «Ти мені не батько. Іди гуляй далі».
Діду, куди тебе везти? Богдан застукав пальцями по керму.
Та я тут живу Їдь, не турбуйся. Старий вийшов і попрямував до хмарочоса неподалік.
Богдан дочекався, поки той зайде у підїзд, постояв хвилину й розвернув авто. Заїхав у магазин, купив квіти.
Пробач мені увійшовши додому, встав навколішки перед плачучою дружиною. Відпочинь, люби
