На заводі над прізвищем Савелія чоловіки часто жартували, та й жінки теж — особливо, коли вперше його чули.

На заводі над прізвищем Сави чоловіки часто жартували. Та й жінки, теж. Особливо, коли вперше її чули.
Ось і цього разу вранці на заводській прохідній зявилася нова охоронниця, жінка років сорока. Коли вона, відмічаючи перепустку Сави, прочитала його прізвище, одразу заусміхалася.
Ой! Барбашко! Серйозно, бувають такі прізвища?
Ти ж сама бачиш, одразу перейшов на «ти» Сава, бо виглядала вона молодше нього. Ще й яких.
І цікаво, звідки таке у вас у роду взялося, Барбашко? продовжила питати жінка.
Сава вже давно знав, як на це жартом відповідати.
Кажуть, моя прабаба у якому там коліні похуліганила з домовиком. А далі народила дитину. Так і зявилося у нас таке прізвище.
Жінка замість сміху зробила таке обличчя, що Сава навіть розсміявся.
Та ви серйозно? пошепки злякано перепитала вона.
Авжеж, підхопив він жарт. Ще й які серйозно. Від тієї прабабці у всіх Барбашків тепер є паранормальні здібності. Тож не жартуй зі мною, красуне. Бо я як наведаюсь до тебе вночі, в образі домовика, не даcю заснути.
Після цих слів охоронниця подивилася на нього підозріло й строго сказала:
Не лякай мене! Я, якщо треба буде, й на домовика знайду управу. Проходь, не затримуй людей.
Ввечері, коли Сава йшов з роботи, ця охоронниця знову була на прохідній. Побачивши його, одразу похмурилась.
О, красуне, чого ти така сердита? запитав добродушно він.
Я тобі не красуня, а Валентина Сергіївна! відрізала вона. І нема чого витріщатися на мене. Проходь.
«От і маєш, подумав Сава, виходячи з прохідної, здається, ворога придбав. Не до жартів жінка…»
Наступного ранку на прохідній її не було. Та під час обідньої перерви ця Валентина Сергіївна сама підійшла до нього в заводській їдальні. Сіла до його столу, коли він їв картопляне пюре з котлетою, і зашепотіла так, щоб сусідні столи не чули.
Зізнавайся, Барбашко! Сьогодні вночі то ти?
Сава аж подавився.
Про що ви, Валентино Сергіївно? прокашлявшись, спитав, переходячи на «ви». Що значить це я?
Не викручуйся, Барбашко! Ти ж мене сам попереджав.
Про що?
Що не можна з тобою сваритися.
І що?
Сам же казав, що вночі чародієм або домовиком прийдеш! Казав?
Та жартував я! айкнув Сава. Всі ж сміються.
Ага, посмієшся тепер! тисне вона далі. А вночі мене хто за ногу смикав?
Як це смикав?
А так! Щойно заснула, а відчуваю ковдра сповзає, і мене за ногу хтось ніжно так цьоп! Я ледь з розуму не зійшла!
Сава витріщився на неї:
То ви шукаєте, щоб я до вас через вікно ліз, і за ногу хапав?
Я не знаю, як ти туди проліз, але руку твою я відчула!
Мою…? А, може, це ваш чоловік паскував?
Який чоловік? обурилася ще більше. Я вже пять років одна! Це ти, більше нікому! Сам же казав про прабабу з домовиком!
Та жарт це! Всім розповідаю, всі сміються, а ви…
Дожартувався, мало не «згризла» його очима. Я через тебе всю ніч не спала. Тільки задрімаю одразу шурхіт у кутках.
Та примарилося все вам. Чесно не я то був, почав заспокоювати Сава.
Але Валентина Сергіївна похитала головою:
Ні, Барбашко. Сам розганяв, сам і втирай. Доведи, що в тебе рука не така.
Як це «втирай»? здивувався Сава.
А так. Дізналася у людей, що ти не женатий.
Ну і що?
Те, що нині вночі поруч зі мною будеш. Тебе ж ніхто пиляти не стане? Так?
Як це поблизу? Що ви маєте на увазі?
А те, що ти сторожитимеш всю ніч, щоб ті твої барбашки мені не заважали. Я спати боюся, а при світлі заснути не можу. Ти мене зрозумів?
Зрозумів кивнув перелякано Сава, вірячи, що сперечатись марно. Коли приходити?
Одразу після зміни. Разом підемо. Я тебе й нагодую, й спатимеш на дивані. А в девять розбуджу, сторожуватимеш до ранку.
Чи треба казати, що після тієї ночі Сава від Валентини Сергіївни більше не відлучався? Бо жінка виявилася чудовою: хоч і боязкою, але турботливою, і навіть ніжною. А що ще треба чоловікові від жінки? Лагідність та розуміння понад усе.
І саме тоді Сава зрозумів: за кожним жартом може ховатись крихітка щастя, якщо бути відкритим до людської довіри та турботи.