НА ВСЯКИЙ ВИПАДОК
Я подивився на заплакану колегу, байдуже повернувся до компютера й заходився швидко щось друкувати.
Безсердечний ти, Оксано, почув за спиною голос нашої керівниці відділу, Ганни Миколаївни.
Я? Чого це?
Бо якщо в тебе в особистому житті все гаразд, то це не означає, що й у інших так буде. Он подивись, Люба ледве себе тримає, добре б було поспівчувати, може, словом підбадьорити, досвідом поділитися. Раз у тебе так усе добре складається
Я? Досвідом поділитися? З нею? Ой, не думаю, щоб нашій Людмилці це сподобалося б. Я ж уже пробувала, ще десь років пять тому, коли вона з синцями на роботу ходила, казала то випадково, падала, мовляв, а як її кавалер зник у невідомому напрямку й лампочки на обличчі щезли. То був уже третій, що від неї втік
Я тоді намагалась підтримати Людмилу, поділитись досвідом. В результаті ще й винною лишилась. Колеги мені потім пояснили з Людою марно час гаяти, вона все сама знає. Це вона образилася, мовляв, я щастя її зруйнувала. Бігала до бабок, привороти робила зараз по-псіхологах ходить, опрацьовує травми. Та нічого не змінюється сценарій один і той самий, лише імена змінюються.
Тож вибачайте, бажання жаліти, хустинку підносити не маю.
Не все так просто, Оксано, зітхнула Ганна Миколаївна.
Під час обідньої перерви за спільним столом усі тільки й говорили, що про Людиного колишнього зрадника й ошуканця.
Я мовчки їв, потім заварив собі каву й у куточок подався посидіти у телефоні, щоб трохи мізки розвантажити.
Оксано, присіла до мене весела, повненька Марічка, яка завжди була у піднятому настрої, але сьогодні виглядала сумною. Ну, хіба тобі хоч трошечки не шкода Людмилу?
Марічко, чого ви всі від мене хочете?
Та не чіпай ти її, пройшлася повз Ірина, її чоловік золото, їй не зрозуміти того, як це залишитися самій із дитиною, без допомоги. А ще й алименти, ті ще добюшся
Не треба було народжувати від кого попало, та ще й у сорок років, озвалася найстарша з колективу, тітка Галина, Оксана права, скільки вже вона сліз вилляла, ще коли вагітна була, той же самий мозок їй виносив
Жінки оточили Люду, радили, хто чим міг.
І тут, як справжня незалежна жінка, Людмила вирішила почати життя спочатку. Маму з села викликали допомагати з сином, сама Люда почала відновлюватись. Зробила чолку, нафарбувала брови, приклеїла вії, хотіла проколоти ніс але колектив відрадив.
І пішло-поїхало.
Все буде добре, Людочка! підбадьорювали подруги. Ще й він поплаче!
Та не буде він плакати, пробурмотіла я собі під ніс, але підпила компанія почула й запитала, чого це не буде?
Тому й не буде ні жаліти, ні сумувати. А Люда за тиждень-інший такого ж знайде
Легко тобі судити, у тебе твій Степан, певно, не такий
Не такий… Мій Степан найкращий чоловік: не бється, не гуляє, мене кохає як нікого.
Прям не гуляє, всі вони однакові.
Оксана, дивись, відмовити можуть!
Ні, не відмовлять, мені з ним добре, і він своїм не зрадить!
Я б так певна не була.
А ти будь.
Під вином дівчата почали сперечатися сильніше.
А може поїхати до тебе в гості, подивимось, чи втримається твій Степан перед такою красою? Ти ж не запросиш нас? Боїшся?
Поїхали!
Їдемо, дівчата! Галино Олександрівно, ви з нами?
Ні, дівчата, у мене вдома Петро чекає. Ви їдьте! усміхнулася тітка Галина.
Отак компанією і увірвались до мене на кухню веселощі, сміх.
Готуємо щось терміново, Степана твого ще нема? Господині! дівчата замісились біля плити.
Не переймайтесь, він вибагливий, багато не їсть. Скоро прийде, якраз встигнете…
Поступово дівчата заспокоїлися, згадали про домашні справи, розійшлись по своїх домівках, залишились тільки Люда, Ганна й Марічка.
Ми зручно розсілились за кухонним столом, чай пили, про щось розмовляли, дівчата нервували у передчутті зустрічі зі Степаном.
І тут дзвінок у двері.
Я вискочила в передпокій:
Стьопчику, мій хороший, як справи?
Жінки одразу посмутнішали, відчули себе зайвими, коли у кімнату зайшов високий, симпатичний хлопець.
Це мій Данило.
«Як Данило? Де ж Степан?» питалися очі колег.
Син мій, Данилко. Ну що, Степане, все добре?
Мамо, він спить. Завтра вже побігає, головне не давай лизати там
Жінки перезирнулися зніяковіли.
Ми, мабуть, підемо?
Зачекайте, я вас ще не познайомила зі Степаном. Тільки, тихо, він після операції
Я кликнула їх до кімнати, показала кота, що спав на дивані.
Ось мій Степан, відпочиває!
Дівчата мало не вибігли з кімнати, щоб не розсміятись.
Оксана, це ж кіт!
А ви думали хто?
А чоловік твій?
Не маю чоловіка. А про Степана ви самі так придумали, я лишень казала, що маю чудового чоловіка Степана, а ви вже далі домалювали картинку й повірили.
Заміж вийшла рано, перше кохання, універ не закінчила, Данила народила. Три роки під одним дахом прожили, розійшлись.
Батьки допомогли.
Другий раз заміж ближче до тридцяти. Думала, все, щастя, плани, спільні діти, а з Данилом хай до військового училища іде, зате й одяг, й виховання.
Відправила чоловіка до свекрухи, бо чужі діти йому були не потрібні, хоча сам хлопець у вітчима виховувався.
Після цього жили з Данилом вдвох, а втретє вийшла заміж уже зважено, але й той кавалер на самому початку ревнощами підписав мені фінгал.
А Данило змалку східними єдиноборствами займався, я з ним і додому в парі вставала, бо слабенький був, прийоми разом повторювали.
Вже я й сама могла себе захистити одного Отелло отпрацювала й вирішила: досить з мене!
Данило одружився, мені стало нудно, взяла собі Стьопу. Живемо.
Є з ким у кіно сходити, на відпочинок поїхати. Ніхто нікому нічого не винен. І добре.
Данило спочатку не розумів, чому ми не живемо разом.
А навіщо? Ми дорослі люди, у кожного свої звички.
Якби з молодості разом, то, можливо, й виросли б корінням, як мій брат чи батьки.
А в мене не склалося. Для чого удавати щасливу заміжню?
Та й навіщо!
Мені зі Стьопою спокійно.
Правда, милий мій, знову штори мітити почав ось і довелося на операцію відвести.
Ось такий мій досвід.
Пішли додому задумливі дівчата, особливо Люда.
Але Люда не змогла так, як я.
Через місяць уже про нового залицяльника щебетала, квіти на роботу носив.
Я з тіткою Галиною тихенько усміхались.
Ну як Петро? З лапкою що?
Та нічого, Оксанко, заріс, на прогулянки ходимо, внуки кажуть треба на виставку, а я навіщо мучити? Нам і так добре А Люда бачиш, знову знайшла своє щастя!
Хтось заводить тварин, а хтось чоловіків!
Ну, кожному своє. Може, цього разу пощастить?
Дай то Боже.
Про що шепочетесь?
Про тебе, Людо, бажаємо щастя.
Дівчата, я все розумію, смішно, але я не можу сама
Та облиш. Кожному своє.
Я йшла до автостоянки, коли почула:
Оксано, а ти підкажеш, як із котами справлятися? Кого краще брати кота чи кішку?
Побачимо, якщо що рада допоможу, всміхнулась.
Я так На всякий випадок.
Знаєте, я зрозумів: кожен шукає щастя по-своєму, та ніколи не варто судити інших життя усе розставить на свої місця.
