Минуло вже понад десять років, з того часу, як вийшла заміж моя донька, та не стало моєї дружини. Дружина все життя тяжко хворіла, а лікуватися нормально ніколи не було. Я працював на заводі у дві, інколи й в три зміни, щоб тільки вистачало на лікування та на щось поїсти. Вона кріпилась до останнього. Дуже хотіла побачити весілля донько. Так і вийшло. Вона відсвяткувала з нами цю радість, а через тиждень пішла. Важко без неї. Кожного дня згадую її голубі оченята та ніжний голос. Завжди мені посміхалась, хоч й мучив її нестерпний біль.
Донька після весілля переїхала до свого чоловіка до Львова. Мріяла вона там завжди жити. Чоловік в неї з достатком, та й дружину свою влаштував на гарну посаду з гарною платнею. А я залишився жити сам з Пончиком, так звали мого рудого котика. Його додому принесла ще моя дружина. Нещодавно вийшов на пенсію, та знаєте, мушу сказати величезне “ДЯКУЮ” нашій державі, та її піклуванню про своїх людей.
Пенсію мені призначили аж 1800 грн. Смішно, правда? А якщо ще прикласти до цього мій стаж роботи в п’ятдесят років на державній посаді, це плакати хочеться. Це насмішка з людей. У нашого президента тільки один похід до ресторану стільки коштує, а то й більше, а людям потрібно за це місяць жити. Такої суми навіть за опалення не вистачить заплатити.
Тут я маю сказати вже щире дякую своїй донці та зятеві. Аби не вони, то й не знаю, як би я жив, чи виживав... Донька ще як була сама, намагалась допомогти. Й на лікування мами відправляла гроші, й просто на потреби. Відмічу, що її участь значно полегшувала ситуацію. Зараз вона оплачує мені комунальні платежі на декілька місяців вперед. Кожного тижня привозять мені продукти, та різну хімію. Пенсія мені виходить і не потрібною. Я беру звідти гроші тільки на проїзд, або щось миттєво необхідне, решту відкладаю. Гадаю, що скоро в доньки може з’явитись дитина, то зроблю якийсь гарний подарунок. Можливо, для них це не буде чимось таким, щоб вони самі не могли купити, але мені хочеться віддячити за все.
На моє День Народження вони мені подарували путівку на місяць до санаторію. З повним комплексом всіх обстежень та лікування. Саме те в моєму віці, та з моїм станом здоров’я.
Сусіди мені заздрять, що я маю таку родину, яка піклується про мене. Єдине, що я завжди відповідаю “Ваші діти, та те, як вони до вас ставляться, напряму залежить від того, як ставились до них ви, коли вони були маленькими.” Все ж таки, не думаю, що діти, у яких батьки безбожно пили та били їх все життя, як виростуть, будуть допомагати та забезпечувати їх. Вони будуть намагатись по швидше втекти з того пекла. Та й взагалі, моя донька так чинить тільки по власній волі. Я ніколи не просив в неї нічого, тим паче не вимагав. Вона ні чим не зобов’язана мені. Це батьки зобов’язані своїм дітям, та ніяк інакше.
