На шостому місяці вагітності свекруха відм0вuлась визнавати свою онуку, а чоловік підтримав її та вurнав мене на вулицю, не давши ні копійки

З Тарасом ми познайомились, коли я навчалась на четвертому курсі. Незабаром ми одружились, а на шостому місяці я 0пuнuлась на вулиці, без житла та підтримки. Проте почну свою історію з самого початку.

Тараса я зустріла на вечірці присвяченій до дня студента, куди мене запросила одногрупниця. Я почувалась там не надто затишно, бо нікого не знала, але потім до мене підійшов мій майбутній чоловік. Він відразу мені сподобався, то ж після того дня ми стали нерозлучні.

Наші стосунки розвивались дуже стрімко і вже через якихось вісім місяців він запропонував мені вийти за нього заміж. Я була на сьомому небі від щастя, адже безмежно його кохала. Я родом з маленького містечка, а Тарас був місцевим. Власної квартири у нього не було, жив він з матір’ю, тому після весілля ми переїхали на орендовану. Ми часто ходили у гості до свекрухи, а вона до нас.

За класикою жанру, у мене зі свекрухою склались не надто теплі стосунки. Підсвідомо я була готовою до цього, адже розуміла, що після смерті чоловіка, Тарас став єдиною опорою в її житті, а тепер у неї з’явилась суперниця. Щоразу коли свекруха приходила до нас у гості, то підмічала, яка я нікудишня господиня. На її думку, я не могла навіть борщ нормально зварити, не кажучи вже про все інше. В її очах Тарасик був в край нещасним та завжди голодним.

Невдовзі нас спіткало лихо — захворіла свекруха. Було це напередодні Різдва, ми саме збирались вирушати у село до моїх батьків, але все довелось скасовувати. Тарас поїхав до неї, а я залишилась сама вдома.

Всі свята я провела одна, а чоловік навіть жодного разу не зателефонував, щоб поцікавитись як я там. Я тоді була вагітною, ми хотіли сказати свекрусі після свят. На мої дзвінки коханий теж не відповідав, а коли нарешті підняв слухавку, то тільки й сказав: «Я додому не повернусь, залишусь жити в мами. Хочеш — переїжджай сюди». Вже на другий день я перевезла свої речі у квартиру свекрухи.

Новина про мою вагітність просто ошелешила жінку. Вона відмовилась признавати, що я ношу її онука. Як не дивно, але мій чоловік підтримав свою матір. Я була у розпачі, але вирішила усе одно народжувати.

На шостому місяці вагітності чоловік зі своє матір’ю заявили, що я нагуляла дитину і тепер хочу їх обманути. Тарас викинув мене за двері, неначе непотріб. На той час, я вже закінчила університет, але не працювала, адже чоловік переконав мене, що його грошей вистачить для нас обох. На його думку, жіноча справа не гроші заробляти, а домашній затишок створювати та про чоловіка піклуватись.

Опинившись на вулиці, я першим же ділом зателефонувала матері. Вона мене заспокоїла та сказала подати на розлучення, а самій повернутись додому. Я й по сьогодні їй дуже вдячна за підтримку, адже хто зна, які дурниці я тоді могла наробити. Я повернулась у рідне містечко, де на світ з’явилась моя донечка, а потім я влаштувалася на роботу. Мама знайшла хорошого адвоката, який через суд домігся аліментів від колишнього чоловіка. Проте Тарас навіть після розлучення відмовлявся визнавати, що дитина його.

Пройшов час, я зустріла пристойного чоловіка, вийшла заміж. А через шість років після одруження не мій телефон поступив дзвінок з невідомого номеру. Коли я підняла слухавку, то дуже здивувалася — телефонувала колишня свекруха. Вона довго розпитувала про мене, про онуку, про те, чи всього нам хватає та чи не плануємо ми часом переїжджати у місто.

Я й гадки не мала, як повинна поводитись у такій ситуації. Раптом, жінка заплакала. А трохи заспокоївшись розповіла, що Тарас вдруге одружився і привів нову дружину у її квартиру. Зі слів колишньої свекрухи, невістка не просто жахлива господиня, а й справжня хамка. Вона ні в що не ставить матір свого чоловіка та диктує свої правила.

Свекруха слізно просила у мене пробачення, благала повернутись, казала, яка я добра і вихована та яка чудова дружина. Проте я не відчувала ні краплі співчуття до цієї жінки. Я не стала їй хамити, проте пояснила, що маю власне життя і нізащо не повернусь до її сина. Єдине на що я погодилась — це на її прохання один раз відвідати онуку.

Я вже давно пробачила і її, і Тараса, але спілкуватись з людьми, які без докторів сумління вигнали на вулицю вагітну жінку — не хочу.

А як би ви вчинили на моєму місці?

Оцініть статтю
Джерело
На шостому місяці вагітності свекруха відм0вuлась визнавати свою онуку, а чоловік підтримав її та вurнав мене на вулицю, не давши ні копійки