З першим чоловіком ми р0зійшлuсь вже через чотири роки після весілля, а все завдяки свекрусі. Для мене й досі залишається таємницею чим я настільки не сподобалась цій жінці, але вона зробила все, щоб наш шлюб р0зnався. Я тоді залишилась сама з трирічною донечкою. Мій колишній чоловік насправді не був жахливою людиною, просто він виявився тим, кого у народі називають «матусиним синочком». Вже через місяць після розлучення він поїхав на заробітки до Німеччини й з того часу я його так і не бачила.
З колишньою свекрухою ми живемо в одному містечку, але їй це не заважає уникати зустрічей з онукою. Я, мабуть, ніколи не зможу зрозуміти чим ми заслужили собі таке відношення. Проте це все в минулому. Шість років тому я вдруге вийшла заміж за чудового чоловіка, який став прекрасним батьком для моєї доньки.
З другою свекрухою мені значно більше пощастило. Мабуть, за все своє життя я не зустрічала розумнішої, добрішої та тактовнішої жінки. У нас прекрасні стосунки, я з радістю запрошую її до нас у гості, декілька разів ми брали її навіть з собою у відпустку. Словом, про кращі взаємовідносини між свекрухою та невісткою годі й мріяти.
Проте був один нюанс, жила свекруха більш ніж за сто кілометрів від нашого містечка. Після виходу на пенсію її здоров’я з кожним днем поволі згасало і жінка стала замислюватися про те, щоб перебратися до нас поближе. Вона обожнювала наше містечко, тут дуже затишно і по сусідству як раз продають гарний будиночок.
Перспектива жити поруч зі свекрухою мене дещо лякала. Одна справа жити в різних містах та бачитись двічі на місяць, а інша жити по сусідству та бути поруч майже весь час. Крім того, в допомозі свекрухи я не бачила потреби. Донька вже відносно доросла і не потребує стільки уваги як раніше, городу як такого теж немає, лише маленька грядка та сад.
Крім того, найприкріше було те, що ідея про переїзд у наше містечко, виникла у жінки дуже спонтанно. Усе життя вона була впевнена, що на старості років переїде жити поближче до своєї доньки та буде допомагати з онуками. У свій час, їх сім’ї у спадок від батьків свекрухи перепало дві двокімнатні квартири та ще й в одному домі. В одну переїхала сестра мого чоловіка, а іншу здавали в оренду. Проте згодом сестра з чоловіком стали мріяти про власний будинок і обидві квартири продали. Свекруха й досі ображена на доньку.
І хоча дівчина пропонує матері переїхати до них у будинок, проте свекруха відмовляється. Їй категорично не хочеться лізти у життя молодої сім’ї, ставати для них тягарем, хоче власного куточка. Та й зять явно не в захваті від ідеї жити з матір’ю дружини. Словом, свекруха продала свою квартиру та переїхала у наше містечко, у будиночок по сусідству.
Пам’ятаючи про свій перший негативний досвід, я була переконана, що тепер наші стосунки зі свекрухою стануть нестерпними. Проте вже дуже скоро я зрозуміла, що помилилась. Моя друга свекруха — золото, а не жінка. Вона не те що нам не заважає, а навпаки робить все, щоб полегшити нам життя. І доньку мою обожнює неначе рідну онуку.
Того року на щедрий вечір донька з подругою ходила щедрувати й звісно ж зайшла до своєї рідної бабусі. Так рідна бабуся їх навіть на поріг не впустила, зате друга свекруха прийняла, щедро подякувала та ще й до столу запросила.
І ось так в житті буває, чужа людина може полюбити онучку більше, ніж її рідна бабуся.
