Маленький котик опинився на розвалинах будинку. Він не міг відшукати серед цього хаосу своєї мами. Не міг знайти і своїх господарів. Сам ледь вибрався з-під завалів. Він жалібно нявкав. Але на нього ніхто не звертав уваги. Люди копошилися і розбирали розвалини будинку.
Котикові було страшно і він дуже хотів їсти. Крихітні ніжки ледь тримали його виснажене тільце. Хоча він був маленьким, його серце сповнювалося надією, що він знайде собі господарів.
Одного дня Рись, так звали малого котика, вирішив підкорити свій страх і покинути руїни у пошуках нового житла. Його дрібні лапки ступали по руїнах, а серце билося з нетерпінням і сподіванням.
Саме в цей момент солдат, який був у зоні відбудови, помітив маленького котика. Його серце наповнилося жалем, спостерігаючи за бездомним малюком. Він підійшов до Рися обережно і підхопив його на руки.
«Малюк, ти тут самотній?» — запитав солдат з ніжністю в голосі, наче котик умів розмовляти. «Я не можу дозволити, щоб ти був сам на цих розвалинах. Ти будеш тепер зі мною» — ділився власними думками з тваринкою солдат і поставив його поряд, бо в нього на цей час була інша робота.
Однак котик знову наблизився до солдата і потягнувся до його ноги. Він відчув тепло і зв’язок, якого так довго бракувало йому. Солдат підхопив Рися у свої руки і підійшов до своєї машини.
Так Котик опинився знову серед людей. Він тут грався, стрибав і гриз шнурки від взуття господаря. Рись став улюбленцем серед тієї компанії. Його любили і оберігали, а також ділилися ласим шматочком. А ще він подорожував у господаря на рюкзаку. Це також було весело.
Котик відчув, що він тут потрібен. Люблячі руки завжди дарували йому ласку. Хоч самим було не весело. Часом дуже холодно. Тоді котик забирався під верхню одежу свого господаря і спокійнісінько собі там дрімав.
Бувало його господар Тарас самого залишав тут, у блін_дажі, а сам ішов на завдання. Котикові тоді було чомусь страшно і сумно, як тоді там, на розвалинах. І якою ж була радість, коли повертався Тарас із завдання вкрай втомленим і забирав його звідсіль, і вони разом їхали кудись машиною. А потім вони відпочивали разом у звичайній хатинці, де було подвір’я і трохи волі для котика і його господаря.
Тепер Рись був усміхненим котиком, щасливим і грайливим. Кожного дня Рись відчував турботу і любов Тараса. Відчував, що він йому потрібен. У ці важкі миті Саме він, котик, є маленькою втіхою і розрадою.
І Рись ніжно терся своєю маленькою мордочкою до руки Тараса.
