Мені шістдесят, але обставини склались так, що вже три роки я не працюю. Живу в селі, вирощую птицю, худобу, маю власний город. Майже все що вирощу, везу на ринок та продаю. Мені багато не потрібно, а грошей постійно не хватає. Чоловік загинув, коли доньці не було ще й десяти. З того часу я Мар’яну виховую сама. Зараз вона доросла і зі мною майже не спілкується.
У дитинстві Мар’янка була дуже чуйна та хороша дівчинка. Завжди послухає, допоможе. Вчилась лише на відмінно. Словом, золото, а не дитина. Не змінилась вона, навіть, коли вийшла заміж. Щоб у мене не трапилось, відразу приїде, продуктів з міста привезе, в домі порядок наведе. Я для неї була важливішою, навіть, ніж її рідні діти та чоловік. Зараз я припускаю, що можливо саме через це її шлюб швидко розпався. Розлучення далось Мар’янці дуже непросто.
Донька багато плакала, нічого не їла та ні з ким не хотіла бачитись. Я ледь переконала її звернутись по допомогу до психолога. Щоправда, швидко про це пошкодувала. Бо замість того, щоб лікувати, цей психолог почав крутити роман з моєю донькою та налаштовувати її проти мене. Варто сказати, що він від неї старший майже на двадцять років. Закрутив голову бідній дівчинці, а вона тепер сім’ї цурається! Після його «консультацій» донька почала звинувачувати мене у всіх своїх негараздах, а згодом стала телефонувати, в кращому випадку, раз на місяць. У гості до себе не кличуть, бачимось хіба що у мене або в якомусь кафе. А усі зустрічі відбуваються виключно під наглядом зятя.
На Різдво заїхали до мене привітати, я тоді як раз сильно прихворіла. Так замість того, щоб залишитись зі мною та доглянути або хоча б поцікавитись чи не потрібно сходити до аптеки, вони поїхали у гості до його друзів. Мар’яна заявила, що зі мною нічого не трапиться, а всі аптеки на свята і так закриті. Не зателефонувала мені донька ні на другий день, ні навіть через тиждень. А коли я сама не витримала та подзвонила, то донька спокійно сказала, що я просто намагаюсь нею маніпулювати й тому вона не переживала. Я була шокована такою заявою.
Незабаром у доньки був день народження, проте я чудово знала, що мене не запросять. Трохи подумавши, я набрала дві повні сумки домашніх продуктів та поїхала у гості до Мар’яни. Повідомила про свій візит, коли вже була під самим порогом. Донька швиденько напоїла мене кавою та стала випроваджувати, бо бачте, зараз чоловік прийде та розсердиться, якщо побачить мене.
Не розумію що тут такого страшного, що матір приїхала у гості до своєї єдиної доньки? Я все життя прожила заради неї, а тепер стала раптом не потрібною. Що ж я зробила їй такого, що на старості років заслужила на таке жахливе відношення? Цей психолог налаштував її проти мене, а донька йде у нього на поводі!
Проте раз у тиждень зателефонувати старенькі матері та поцікавитись як її здоров’я, можна ж! Тепер я шкодую, що у мене лише одна дитина, адже на старості років залишилась зовсім самотня.
