Чомусь впевнена, що багато хто не зрозуміють мене. А, можливо, і будуть ті, що думають не тільки про себе, а про своїх дітей, онуків, і зрозуміють мене.
Не думала, що у мене буде чоловік, мати якого байдужа до своїх близьких і навіть до своєї сім’ї.
Як мені здалося, свекруха із самого початку одруження була не зацікавлена в цінностях родини, традиціях, інтересах. Та що там говорити, вона навіть пальцем не поворухнула, аби відвернути розлучення з її чоловіком, а її синові на той час було лише три роки. Мого чоловіка батько знайшов собі коханку та пішов до неї, думаю, байдужість дружини спровокувала його до таких рішучих вчинків. Свекруха його і не тримала, навіть не подумала про свою дитину, як їй буде без батька рости. Тому виховувала мого чоловіка лише матір. Навіть бабусю з дідусем він ледь пригадує, бо вони дуже рідко приїжджали.
У першу зустріч зі свекрухою я була шокована. На той момент їй було 47 років. Ви тільки уявіть: фарбована блондинка(ще й не дуже якісно), тонна косметики на обличчі, шкіряні штани в обліпку, височенні підбори, на яких вона ледь не бігає. Та ще, як потім вияснилося, характер геть не подарунок. Можливо, це все через її професію, вона працює в салоні.
Як тільки відгуляли наше не пишне весілля, розпочалося спільне життя не тільки з чоловіком, а й з його матір’ю. Звісно, у нашому спільному проживанню не було місцю затишним вечорам. Адже свекруха зранку до обіду знаходиться на роботі, а далі у неї багато справ: фітнес, шоколадне обгортування, або ж вечірки, зустрічі з подругами, побачення. Одного разу поцікавилася у неї: «Як ви, так не втомлюєтеся бігати туди-сюди, у свої роки то?». Нащо вона мені відповіла: «А що з моїми роками не так?». А ще помітила, що вона практично вдома не їсть, хіба вранці кави вип’є.
Пройшло півтора року після весілля. На Різдво прийшла чудова звістка: я при надії. І тоді, два роки тому, до нас завітали її подруги, і вони веселилися, пили вино, танцювали. Мені було дуже погано, не могла піднятися на ноги. Чоловік покликав маму, аби та допомогла, вона сказала: «Ну нічого, подумаєш. Скоро пройде. Можливо, переїла». І ніяких переживань, бабуся року!
Якщо ви думали, що після народження дитини щось змінилося, то ні, анітрохи. Як і раніше у неї багато справ: вечірки, фітнес, подруги, побачення. Раз на тиждень могла згадати про внучку. Щось поговорить з нею, п’ять хвилин пограється та й піде по своїм справам. Одного разу вона прийшла з роботи, а в мене каша кипить, донька плаче, і я нічого не встигаю, бо сто рук не маю. Свекруха сидить в телефоні, я кажу: «Посидите з дитиною двадцять хвилин, мені потрібно їсти приготувати?». Ніякої реакції на мої слова, я підійшла і бачу, що сидить в навушниках. Вона швидко підірвалася, взулася та кудись побігла. Не втерпіла я, пожалілася чоловікові, а він тільки мовив: «Ну це ж моя мама».
Час ішов, донечка росла, а нічого не мінялося, як свекруха не допомагала, так і не допомагає. Постійно говорить мені, що вона не нянька, а якщо ми молоді люди захотіли собі дитину, то маємо її глядіти, а не неї покладатися. Згодом почала десь пропадати, все рідше ночувала вдома, а потім взагалі зібрала речі та переїхала жити до якогось чоловіка.
Та й таке. А на цей час, вони вже планують весілля. Ні син, ні внучка їй не потрібні. Інколи приходить до нас, але й то, щоб забрати речі, привітається і вже біжить кудись.
Моя мама проживає дуже далеко – потягом їхати до мене вісім годин. Я знаю точно, що вона чудова бабуся, жаль, що не може приїхати, у неї погані справи зі здоров’ям. Хоча мама дуже хоче навідатися до нас, посидіти з внучкою, вже й шкарпетки для неї зв’язала. Варто зазначити, що старша вона від свекрухи, всього лиш на три роки. З батьком вона розлучилася, коли мені виповнилося 16 років, бо хотіла, щоб я виросла у повноцінній сім’ї. Вона ніколи собі не дозволяла такого, як моя свекруха.
Відверто кажучи, я дуже ображена на свекруху. Вона зациклена лише на собі, а на інших їй байдуже. Живе для себе і любить тільки себе. Проте у її віці потрібно думати хоч трохи про своїх дітей, онучку, турбуватися про них та допомагати. Я намагалася поговорити з чоловіком, щоб він попросив маму, аби та прийшла до нас та доглянула за дитиною. Щоб ми з чоловіком могли хоч трішки відпочити, провести час вдвох. Теж собі надумала вона заміж виходити у пенсійному віці, а люди, що скажуть? Їй взагалі не соромно? Проте чоловік не слухає мене та уникає подібних розмов, на жаль. Ось таку маємо бабусю. Та старість чекає на всіх, цікаво, що вона буде тоді робити?
