На межі цього літа
Працюючи в бібліотеці, я часто ловила себе на думці, що моє життя нудне. Відвідувачів майже немає всі сидять в інтернеті. Я час від часу переставляю книжки по полицях, змахуючи з них пил, і єдиною втіхою цієї роботи було те, що я перечитала силу-силенну всіляких книг: тут і романтичні історії, і філософські трактати А за тридцять я раптом помітила, що от та сама романтика проскочила повз мене.
Вік ніби вже солідний, час би й сімю вже мати, ані зовнішністю вирізняюся, ані робота моя не приносить гідних грошей зарплата символічна, ледь на базар сходити. Але й на думку мені не спадало змінити роботу тут спокійно та по-своєму затишно. Читачі переважно студенти, зрідка школярі та кілька бабусь із сусіднього двору.
Нещодавно у нас був професійний конкурс серед бібліотекарів області. Я, Олеся Шевченко, не очікувала перемоги, а виграла головний приз оплачувану двотижневу поїздку до моря, у Скадовськ.
Оце так щастя, радісно вихвалялась мамі й подрузі Надійці, сама б на свою зарплату хіба до Світязя дісталась, а тут така можливість!
Літо стрімко наближалося до кінця. Я гуляла вздовж майже безлюдного пляжу розгардіяш серед відпочивальників був тільки у кафе, бо сьогодні море хвилювалося особливо сильно. Третій день мого відпочинку на морі, захотілося побути самій, пройтися босоніж по піску, подумати про себе і майбутнє.
Раптом помітила, як хвиля з пірсу змила у воду підлітка. Не роздумуючи, я кинулася у море добре, що було близько та я з дитинства бодай трохи трималася на воді.
Хвилі то тягнули мене з хлопцем до берега, то, навпаки, відштовхували назад. Було одне бажання втриматись на ногах, витягти його. Нарешті вдалося. Я стояла по груди у воді, вся у синьому платті, що липло до тіла. Подивилася на хлопця підліток, високий, років чотирнадцять.
Нащо ж ти, козаче, у таку погоду поліз у воду? запитала я його.
Хлопець подякував і, похитуючись, пішов уздовж берега. Я знизала плечима і повернулася до готелю.
Наступного ранку я прокинулась під яскравим сонцем, море за вікном було чисте й спокійне, ніби просило пробачення за вчорашні хвилі. Після сніданку пішла на пляж, розляглася на сонці, потім ближче до вечора вирішила прогулятися до парку. Там помітила тир чому б не згадати юність, як у школі? Перший постріл повз ціль, другий в самісіньке яблучко.
Ось дивись, сину, ось як треба стріляти, почула позаду чоловічий голос. Обернулась а це той самий хлопець зі «вчорашнього моря». Поруч із ним високий, статний чоловік. В його очах пробігла іскра подиву мабуть, упізнав мене. Я усміхнулася.
Ви, певно, майстриня! привітно сказав він, я Антон, а це мій Ярко. Ми обидва стріляти не дуже, ну, соромно трохи, жартував він.
Ми провели вечір разом спершу тир, потім морозиво, далі колесо огляду на березі. Чекала, що доїдеться ще й матір хлопця, але ясно було: родина в них невелика, тільки вони удвох.
Антон виявився цікавим співрозмовником, умів слухати, жартувати, розумно говорити. Що більше я його слухала, то більше мені подобалося його товариство.
Олесю, ви давно тут відпочиваєте? запитав Антон.
Всього кілька днів, ще тиждень залишилася.
А самі звідки будете?
Як виявилося, чоловіки теж жили в Черкасах, як і я, навіть у сусідньому районі. Ми розсміялись от буває ж таке: роками поруч і жодного разу не зустрілись, а тут ось вони, випадковості життя!
На ранок ми знову зустрілися на пляжі: я прибула перша, Антон із Ярком затримались майже на годину.
Пробачте нас, Олесю, вибачався Антон, забули увімкнути будильник, таке буває!
Тату, я в море! гукнув Ярко і побіг у воду.
Почекай! Ти ж плавати не вмієш! вигукнула я.
Хто, Ярко? Та він у шкільних змаганнях виступає! здивувався Антон.
Я розгубилася, адже було враження, що він ледве тримається на воді можливо, я помилилася.
Виявилось, що вони жили у готелі по сусідству. Наступні дні були наче казка: зранку зустрічались на пляжі, ввечері гуляли, їздили на екскурсії. Я все хотіла поговорити з Ярком наодинці, майже впевнена була, що його щось тривожить.
Цей момент настав, коли Ярко прийшов один.
Доброго дня, привітався, тато захворів, крутить температура, а я у нього випросив дозволу вийти з вами на пляж, якщо ви не проти? посміхнувся.
Ярко, дай номер тата, я подзвоню, спитаю, чи йому краще, попрохала я.
Доброго ранку, Олесю, відповів Антон, не дуже добре, з температурою лежу, прошу догляньте мого хлопця, якщо це не клопітно
Я пообіцяла. Після купання Ярко розташувався поруч на лежаку й раптом сказав:
Ви справжній друг! Дякую, що нічого не сказали татові про ту історію з хвилею. Я правда, розгубився та злякався А ви одразу відреагували!
Я посміхнулась і довго вагалася, але таки запитала, де його мама, чому вони лише вдвох.
Ярко замовк, трохи подумав, потім рішуче розповів очевидно, вважав себе вже досить дорослим. Антон часто їздив у відрядження по своїй роботі. Вдома хлопець лишався з мамою, але їхня сімя була успішною лише на вигляд. Мама, Марина, мала давній роман із колегою Артемом. Одного разу, коли Антон вирушив на підвищення кваліфікації до Києва й мав повернутися через три тижні, Марина організувала вдома «робочу» вечірку з Артемом і його донькою Катею, яка була старша за Ярка на декілька років. Дівчина була напрочуд жвава, і якось сказала Яркові:
Ходімо, прогуляємося парком!
Марина, давши синові тисячу гривень, навіть пожартувала: «має ж хлопець пригостити дівчину морозивом!» Ярко був здивований такі гроші мама давала вперше.
Вони гуляли мало не три тижні, але перед самим поверненням батька Катька зізналася:
Добре, що твій тато вже приїжджає, бо я, як домовлялася з дорослими, мала тебе розважати, поки вони «працюють над кресленнями» Мені вже нудно.
Ярко розгубився й обурився, не очікував такого зради. Після повернення батька помічав, що мама холодно ставиться до чоловіка, батько ходить сумний Одного дня хлопець почув сварку:
Так, я зраджую тобі, голос мами лунав по всій квартирі, і що ти мені зробиш?
Нічого, спокійно відповів Антон. Просто подам на розлучення, син житиме зі мною.
Хай так. У мене буде інша сімя, відрізала Марина й захлопнула двері.
Ярко пішов у свою кімнату й намагався не слухати розмову, але почув ті самі речі, які і без того здогадувався. Батько намагався поговорити з ним, але Ярко перебив:
Тато, нічого не пояснюй, я все і так розумію. Я хочу залишитись з тобою. Ми з тобою впораємося.
Антон обійняв сина сам дивувався такій мудрості та дорослості в хлопцеві. Ярко не хотів спілкуватися з мамою, щонайменше зараз.
Після пляжу ми з Ярком купили свіжих абрикосів і завітали до Антона, який помітно віджив, і пообіцяв, що завтра обовязково долучиться до наших морських пригод.
Через кілька днів Антон та Ярко вже збирались додому, а у мене ще залишалося два дні відпустки. Літо добігало кінця. На межі цього літа ми прощались. Антон пообіцяв зустріти мене на вокзалі. Ярко щиро радів.
Я не планувала нічого, лиш блаженно всміхалася собі, знову й знову перечитуючи лагідні повідомлення від Антона, в яких він зізнавався, як вже скучає і чекає мене. Незабаром я переїхала до Антона з Ярком. І, здавалося, що найбільше цьому радий був саме Ярко за себе, за тата і за нас з Антоном.
