Якось, коли я прийшла після важкого робочого дня додому, мій молодий чоловік заявив мені, що до нас приїхала Настя. Ще й такий радісний був. Ну приїхала і приїхала.
А Настя – це молодша сестра мого хлопця, яка лише завершила десятий клас та якраз перевелась до одинадцятого. Я не проти, що вона приїхала, але можна було попередити, що будуть гості, а не ставити перед фактом.
Спершу хлопець розважав її самотужки, а потім вирішив скинути на мене роль няньки для своєї сестри-підлітка. Ніби в мене своїх планів мало та турбот, ще розважати цю Настю.
Я думаю, добре, нехай. Заходжу до кімнати, а там Настя. Сидить на моєму комоді з дзеркалом і фотографується. Ну тут я звісно здивувалась не на жарт. А я дівчина не з скромних, сказати коли щось не подобається можу і ще й як, тому сказала:
-Мені звісно теж подобається комод, не дарма я стільки грошей за нього віддала, але в мене питання: тобі хто дозволив заходити до кімнати та сідати на нього? – так, грубувато, але в той момент була дуже шокована такою наглістю.
-Ой, а… — розгубилась дівчина. – Добрий вечір! – кинула вона та втекла до кухні.
Я вже було подумала, що всі курйози позаду, вип’ю свого улюбленого листового білого чаю, який я п’ю лише по п’ятницях після роботи, та розслаблюсь. Приходжу на кухню, а там ні хлопця, ні Насті, ні чаю. При чому немає пачки чаю. Я його спеціально замовляю, адже просто в магазині його важко купити, а точніше знайти.
Ну класно, лишилась без настрою так ще й без улюбленого чаю. Я вже не взлюбила цю Настю. Але все ж пішла вечеряти. Потім мій коханий поставив мене перед фактом, що я маю провести завтрашній день з його сестрою. Він не запитав, чи є в мене плани, просто зробив рішення не враховуючи мою думку.
-В мене завтра плани, моя найкраща подруга, з якою ми не бачилися вже півтора роки нарешті приїжджає і ми маємо зустрітися. І домовились ми про це ще задовго спонтанного рішення твоєї Насті приїхати до нас.
-Ну а мені треба завтра по роботі в інше місто. – відповів він.
-То бери її з собою.
Але мій, на той час, майбутній наречений, зранку по тихому втік, залишивши на мене свою сестру. А їй видно сказав, що я її з собою маю взяти, бо вона з самого ранку вже зібрана сиділа, з макіяжем та зачіскою. Я ж звісно брати її з собою не збиралась.
-Ти гуляти зібралась? – запитала я.
-Так, хотіла в якесь кафе сходити та й місто подивитись…
-Ну тоді бери телефон, відкривай навігатор і йди по ньому. В центрі дуже багато всяких кафешок і т.д. Навіть кінотеатр близько, так що не заскучаєш. Дзвони, якщо загубишся. А так бери ключі і як нагуляєшся – приходь до квартири.
-Ну…
-Що? Боїшся, чи що?
-Та ні… батьки грошей не дали з собою і брат теж.
-Не страшно, є парк – там можна і безкоштовно прогулятися, так що давай.
Я гарно провела день зі своєю подругою, ми наговорились досхочу. Півтора роки ж не бачились. Заходжу я до квартири, а там всі родичі хлопця. Думаю дуже цікава вечірка, а чому я про неї не знаю? І тут на мене накинулися всі разом.
Як я могла залишити їхню Настусю без грошей в великому місті. Яка я погана, як їх Андрійко, мій хлопець, міг вибрати таку погану дівицю як я. Я розгубилася від такої кількості криків, бо саме такий спосіб розмови вони використовували. Але в мене нерви теж не залізні.
-Слухайте, родичі, вона мені ніхто, щоб я відміняла свої плани та давала їй свої чесно зароблені. Це вже до вас питання, чого ви їй грошей не дали, а на мене понадіялись? Я не нянька і не спонсор для постороніх людей.
Мій тепер вже колишній хлопець ніяк за мене не вступився, а навпаки виказував всі ті ж претензії. Тому разом з родичами та Настею з моєї квартири я випровадила ще й Андрія з його речами.
І ось так буквально за одну годину я стала холостячкою та вільною людиною.
