**Рудий зник**
Оленко, ти вдома? Андрій увірвався у квартиру й завмер, побачивши дружину в передпокої. Вона сиділа навпочіпки, обіймаючи коліна, а сльози котилися по її обличчю немов весняні струмки. Я нічого не зрозумів із твого дзвінка. Ти так ридала, що ні слова розібрати. Потім ще й телефон розрядився. Що сталося, Оленко? Ти вся тремтиш
Рудий зник ледве прошепотіла вона. Його немає вдома.
Як це зник?! Андрій остовпів. Куди він міг подітися? Може, десь у квартирі сховався?
Ні. Твоя сестра Маряна Вона сказала, що він випадково вибіг у підїзд, коли вона виходила з Данилком на прогулянку. Але ж ти знаєш, Андрію, наш Рудий Він ніколи б сам не пішов на вулицю. Навіщо йому туди, якщо він там ледь не загинув? Я впевнена вона його навмисне випустила
Що?! Андрій стис кулаки, нігті впилися в долоні. Де вона зараз? Де Маряна?
Казала, до крамниці йде Не знаю. Я весь день шукала Рудуся, але його ніде нема. Ніхто не бачив. Як так можна, Андрію? Невже людина здатна на таку жорстокість? Викинути беззахисну тварину на вулицю. Взимку. Хіба це по-людськи?
Людина ні. А Маряна Маряна може. Вона вже таке робила. Не хвилюйся, сьогодні ж її тут не буде.
***
Місяць тому
Андрій йшов до тролейбуса, коли помітив щось руде під снігом.
Спершу здалося це просто опале листя. Але ж воно тремтіло. Немов замерзле серце, що намагається битися.
Він нахилився й розгрів сніг долонею. Під ним лежав маленький рудий котик.
Господи прошепотів Андрій, беручи його на руки. Тіло було холодним, як лід. Він розстебнув пальто, притиснув кота до грудей і побіг до зупинки.
Оленко, дивись, що я знайшов! голос Андрія дзвенів від щастя, коли він увійшов у квартиру.
Боже мій! Олена схопила кошеня, загорнула в плед, гладила його, немов дитину. Він же ледь живий!
Так у них зявився Рудий.
Вони назвали його так за колір шерсті яскраво-рудого, немов осінній дуб.
Протягом місяця кіт став їхнім сонцем. Він спав у них на подушках, грівся під боком, коли вони читали, і завжди зустрічав біля дверей.
А потім прийшла Маряна.
Братику, мене чоловік вигнав! вона ввірвалася вранці, тягнучи за руку сина. Даси нам переночувати?
Андрій знав: нічого доброго з цього не вийде.
Маряна відразу ж зненавиділа Рудуся.
Він ходить по столу! кричала вона. У Данилка алергія! Віддайте його в притулок!
Андрій лише стискав зуби. Він знав її вдачу. Пять років тому вона продала їхню спільну квартиру, а гроші «вклала» в чоловіка, який потім кинув її.
А до того коли вони були дітьми, Андрій не раз приносив додому безпритульних тварин. І вони дивним чином зникали.
Він випадково вибіг, сказала Маряна сьогодні, коли зник Рудий.
Але Андрій не вірив.
Збирай речі, сказав він холодно. І геть із мого дому.
***
31 грудня.
За вікном падав сніг, а вони сиділи за столом, навіть не торкаючись святкових страв.
Оленко Андрій раптом підвів голову. Чуєш?
З-за дверей чулося слабке нявкання.
Він кинувся до входу, розчинив двері і побачив його.
Рудого. Весь обмерзлого, з подряпаними лапами.
Він повернувся! Олена заридала, притискаючи кота до себе.
Вони відігріли його, нагодували, обережно промили рани. Рудий муркотів, немов розповідав, як шукав додому.
Куранти пробили північ.
Як зустрінеш Новий рік, так його й проведеш, прошепотіла Олена.
Андрій обійняв її, між ними Рудий.
Вони ще не знали, що цей рік принесе їм не лише повернення втраченого. Але й нове життя під серцем Олени вже билося ще одне, маленьке.
