Моя дружина була одиначкою. Коли в нас народилися близнята, то в нашій однокімнатній квартирі стало доволі тісно — між ліжками не було проходу. Дружина почала натякати матері, що вона не проти перебратися жити в її приватний будинок, поки перебуває у декретній відпустці. Тут для всіх вистачить місця. А діти потребують простору і свіжого повітря. Так ми перебралися жити в приватний будинок, до матері моєї дружини.
Потім все-таки задала собі питання, чи ми зробили це правильно? Адже з перших днів почали відчувати обмеження, які вона створювала для нас. Здається, матір забула, що ми власники власного життя і маємо право на свободу та приватність. Вона встановила правила, які здалися нам дуже суворими та неприйнятними.
По-перше, вона вимагала, щоб ми повідомляли їй про кожен наш рух і перебували вдома до певного часу. Але ж ми дорослі люди з власними справами та зобов’язаннями, і це обмеження сильно впливало на нашу свободу. Ми не могли тепер зустрічатися з друзями без дозволу тещі.
По-друге, вона нав’язувала свої погляди на побутові справи. Вона вважала, що тільки її спосіб приготування їжі є правильним і наполягала, щоб ми використовували її рецепти. Ми відчували себе обмеженими у виборі страв і не могли готувати те, що нам подобається.
Крім того, вона забороняла нам вносити зміни у будинок. Ми не могли переставляти меблі або прикрашати простір за своїм смаком. Всі наші рішення стосовно інтер’єру потребували її згоди, що сковувало наші бажання.
Ці обмеження почали нам заважити і негативно впливати на наше самопочуття та стосунки. Ми відчували, що наша свобода обмежена і що ми не маємо контролю над своїм життям. Це створювало напругу та конфлікти в нашій сім’ї.
Окрім того, теща забороняла використовувати багато води, бо вона дорого коштує. Але ж не ходити нам брудними? Дітей наказала купати через два дні з метою економії. А прати можна було лиш раз у тиждень. Такі обмеження створювали незручності у нашому побуті. Нашим малятам часом не вистачало чистої одежі і мені доводилося бігти в магазин і терміново купувати щось нове. А це додаткові витрати.
Варто зауважити, що сім’я, в якій я одружився, була багатою. І ці обмеження були зайвими. Але таким був стиль життя моєї тещі. Я не міг у її будинку щось змінити. Почав наполягати, щоб повернулися назад у нашу однокімнатну квартиру. Там хоч було тісно, але ми мали повну свободу в діях.
Дружина не зовсім погоджувалася. Вона вирішила терпіти це знущання заради дітей. Бо було літо, і маленьким треба бути якомога довше на свіжому повітрі. І це був один великий плюс в нашому перебуванні в тещі — власне подвір’я.
Одного разу ми спробували відкрито поговорити з тещею про наші почуття і пояснити, що нам потрібно трохи більше свободи та простору. Ми наголосили на тому, що хочемо жити в гармонії та повазі одне до одного. Вона сказала, що розуміє наші потреби і врахує в майбутньому.
Однак це були всього лиш слова. Ближче до зими, коли почало холоднішати на вулиці, ми перебралися до себе. Бо якщо обмеження води можна терпіти, то холод дуже важко. А до кінця зими продали власну квартиру і придбали собі двокімнатну, щоб не залежати від тещі. Вона, правда, була здивована, чого це ми не перебираємося з дітьми на літо до неї. Але дружина відповіла, що мені так ближче до роботи.
Мені досі важко зрозуміти, чому теща створювала такі обмеження. Адже в неї всього є вдосталь. І я заробляю добре. І дочка в неї лишень одна. І життя, зрештою, також одне. То чи варто себе аж настільки обмежувати? Добре, що ми вийшли з-під впливу тещі. Живемо так, як дозволяють наші доходи. І нам добре, що найважливіше.
