Подзвонив чоловік і повідомив прuкру новину:
— Мама спіткнулась на подвір’ї. Вона поранила ногу. Їй треба нагляд.
Я занервувала. Домовились вдома обговорити, як доглядати свекруху. Довго не сперечалися. Вирішили зробити так: я поїду до свекрухи в село, приберу, наготую та зроблю перев’язку ноги. Чоловік працює, тому в нього не вийде попіклуватися про свою маму.
Свекруха раділа моєму візиту. Хотіла встати, щоб обійняти мене, але в неї не вийшло. З ногою біда. Першим ділом, помила руки та обробила рану. В літніх людей рани довго загоюються. Я одразу налаштувалася на часті поїздки до свекрухи.
Прибрала весь дім та навела лад на подвір’ї. Приготувала жінці поїсти. Вона постійно дякувала, а я відмахувалася. За цими клопотами швидко пролетів день. Ввечері повернулась до чоловіка стомлена. Він одразу побачив мій стан. Попрохав поговорити. Думала, подякує за турботу про його маму, але почула геть інше:
— Довго рана заживатиме?
— Не знаю. — Відповіла я. — Буду їздити стільки, скільки потрібно. Хоча легше перевезти твою маму до нас. Мені і їй буде легше.
— Навіщо? Нехай в селі сидить. — Зі злістю промовив мій чоловік.
Мені не сподобалась ця фраза. Не можна так ставитися до власної матері. Я вирішила не сваритися. Сил не було та й сенсу не бачу.
На наступний день, знов поїхала до свекрухи. Робила все те саме, але сьогодні вирішила залишитися. Побуду в селі, на чистому повітрі. Чоловіка попередила тільки ввечері. Він озвірів. Гнав мене додому.
— Ти занадто багато часу там проводиш! Вона сама може собі їсти приготувати! Ти мала тільки ногу перев’язати! Вдома нічого не зроблено! Щоб завтра приїхала!
Я проігнорувала його слова. Свекрусі нічого не казала. Навіщо їй знати, який в неї «добрий» син. На наступний день, нікуди не поїхала. Чоловік знов дзвонив. На цей раз говорив спокійніше, але казав майже те саме.
Поки що, я буду зі своєю свекрухою. Їй дійсно необхідна допомога. Прикро, що її син так до неї ставиться. Треба мені задуматися над черствістю свого чоловіка. Колись ця характеристика його характеру вилізе мені боком.
