Я працюю медсестрою в приватній клініці. Сама заробляю на квартиру та відпочинок. Я не бідна, але й не багата. Можна сказати, середній клас. Нещодавно зустріла подругу. Вона працює в салоні краси бровистом. Заробляє більше, ніж я. Має свою студію, де навчає молодих спеціалістів.
За чашечкою кави, Катерина розповідала про свої успіхи. Вона заробляє тридцять тисяч за місяць і це мінімум. В деякі місяці грошей більше. Вона їздить шість раз за кордон. В цьому році злітала на острови. Займається спортом та лазить по горах. Нещодавно повернулася з чергового походу.
Я ділилася подробицями свого життя. Не їжджу так часто у відпустку, але мені теж є про що розповісти. Подруга слухала в піввуха. Чітко бачила — їй не цікаво. Вона дивилась в свою чашку і повільно помішувала цукор.
Мою розмову перервала, коли я почала розповідати про курси підвищення кваліфікації.
— Ох, дорогенька! Ти стільки років витратила на навчання! Виш закінчила і далі вчишся! А сенс від цього? Заробляєш п’ятнадцять тисяч і світу білого не бачиш! Я закінчила одинадцять класів і горя не знаю. Ті дипломи мені в життя не допомогли!
Мене образили слова Катерини. Я заробляю хороші гроші. Багато медиків, в нашій країні, мріють про таку зарплатню. Моя думка така — подрузі не вистачає мізків і почуття такту.
