Ой, слухай, моя найкраща подруга Олеся, я ж її й хрещеною називаю, нарешті покинула свого чоловіка Василя, і я просто не можу натішитися за неї! Цей Василь – то ще подаруночок був: ані копійки не заробляв, тільки права свої качав та за кожні спідницю бігав. А от днями дзвонить мені Олеся, вся сяє від щастя та хвалиться – їде в Карпати з новим кавалером, Тарасом. Я аж кавою поперхнулася, коли почула! От так швидко вона життя налагодила! Але чесно – я за неї неймовірно рада, адже вона заслужила це щастя після всього, що пережила.
Олеся з Василем прожила майже десять років, і всі ці роки я дивилася на неї та думала: «Олю, ну коли ж ти його нарешті пошлеш?’ Він був з тих чоловіків, що вважають – їхня присутність у хаті вже великий внесок. Працювати? Та ні, не чув. Зате кожен вечір він розвалився на дивані, немов князь, і вимагав вечерю, докоряючи Олесиній страві. А ще ці його «пригоди» на стороні! Олеся не раз ловила його на підозрілих повідомленнях у телефоні, а то й на губній помаді на комірі. Він, звісно, все заперечував, звинувачував її: «Ти сама мене довела!» Я їй сто разів казала: «Кидай його, ти ж молода, гарна, знайдеш нормального парубка!» Але вона все терпіла – то через любов, то через страх залишитися сама.
А от три місяці тому Олеся не вытримала. Розповідала мені потім, як знайшла у Василя листування з якоюсь дівчиною, та ще й дізналася, що він спустив їхні спільні заощадження на свої «гулянки». Це стало останньою краплею. Вона зібрала його речі, виставила за двері й сказала: «Все, Вась, шукай собі нову дурну». Я, коли дізналася, мало не захлопала в долоні! Василь, звісно, намагався повернутися – то з квітами приходив, то дзвонив із обіцянками «виправитися». Але Олеся була непохитна. «Годі, – сказала вона мені. – Я більше не хочу жити з людиною, яка мене не поважає».
І от, не встигла я озирнутися, як вона вже дзвонить і в захваті розповідає про Тараса. Познайомилися вони, уяви, у кав’ярні. Олеся зайшла випити кави після роботи, а він сидів за сусіднім столиком, читав книжку. Вона каже – він одразу їй сподобався: інтелігентний, доглянутий, з добрим почуттям гумору. Слово за слово – розбалакалися, обмінялися номерами. А через пару тижнів Тарас запропонував їй поїхати в Карпати – зняти хатинку в горах, кататися на лижах, гуляти лісом. «Ти уявляєш, – каже Олеся, – він сам усе організував, навіть авто орендував! А Василь би тільки почав нурчати, що це дорого».
Я слухала її й не вірила своїм вухам. Олеся, яка ще зовсім недавно плакала у мене на кухні, тепер сміється, будує плани й розповідає, як Тарас вчить її готувати пасту. «Він, знаєш, не просто кавалер, – каже вона. – Він мене слухає, йому дійсно цікаво, що я думаю». І тут я зрозуміла – це не просто курортний роман. Олеся справді закохалася, і, схоже, Тарас – саме той, хто може зробити її щасливою.
Звісно, не обійшлося без пліток. Наші спільні знайомі вже товчуть: «Олеся, мовляв, швидко потішилася, не минуло й півроку!» А я їм відповідаю: «І правильно зробила! Життя одне, чого їй страждати через такого, як Василь?’ Дехто, правда, вважає, що вона занадто поспішає з новим парубком. Але я бачу, як вона ожила. Раніше вона ходила з погаслими очима, а тепер сміється, жартує, навіть волосся перефарбувала у яскраво-каштановий. Каже: «Хочу бути красивою для себе й для Тараса».
Коли вона розповіла про Карпати, я не втрималася й запитала: «Олю, а хто взагалі цей Тарас? Ти його добре знаєш?’ Вона засміялася: «Досить, щоб поїхати з ним у гори! Він програміст, працює в якійсь крутій компанії, а ще у нього кіт, якого він обожнює. Нормальний парубок, не то що Василь». Я, звичайно, все одно хвилююся – мало лі, раптом він теж виявиться не тим, ким здається. Але Олеся впевнена: «Якщо що – я тепер знаю, як збирати валізи й прощатися. Більше я нікому не дам себе в обиду».
Її історія змусила мене задуматися. Скільки жінок терплять таких, як Василь, боячись змін? А Олеся взяла та перевернула своє життя. Я навіть трохи заздрю її сміливості. Вона не просто пішла від чоловіка – вона почала все з чистого аркуша, і, схоже, цей аркуш буде яскравим. Карпати, Тарас, нові плани… Я вже чекаю, коли вона повернеться й розповість, як вони гуляли горами та пили глінтвейн біля каміну.
А учора Олеся надіслала мені фото: вона у яскравій шапці, з рум’яними щічками, стоїть на тлі засніжених гір, а поруч – симпатичний хлопець, який, мабуть, і є Тарас. Під фото підпис: «Життя тільки починається!» І знаєш, я вірю, що в неї все буде добре. Вона заслужила свій щасливий поворот. А Василь? Нехай далі качає права перед дзеркалом. Олеся вже на інОлеся повернулася з Карпат ще більш променистою, а Тарас тепер часто заходить до нас на вечірній чай, і я вже починаю звикати до його теплих очей та добрих жартів.
