Запис у щоденнику
Моя невістка дуже образилась на мене через історію з квартирою й почала налаштовувати мого сина проти мене.
Син Остап нещодавно познайомився з дівчиною, яка, відверто кажучи, дуже вміє крутити людьми, як їй заманеться. І тепер вона вирішила посварити мене з сином. Каже йому: «Мамi твоя байдужа наша родина, вона думає лише про себе». А все це бо я відмовився мінятися з ними квартирами.
Після того як дружина померла кілька років тому, Остап залишився мені за єдину родину. Виростив я його у любові та турботі, дав добру освіту. До весілля він жив зі мною працював уже з університету, а після отримання диплому одразу знайшов гарну роботу.
Я завжди пишався сином: гарна людина, працелюбний, у професії має успіх. Ми з дружиною жили скромно, знімали довгий час квартиру у Львові, тільки десь під сорок років змогли купити власну однокімнатну на Сихові. На другий житловий мінімум для сина у нас просто не було коштів бо й собі жили економно. А син мусить, як і ми колись, своє житло заробляти.
Коли Остап познайомив мене з Квітославою, був я щасливий. Прагнув підтримувати з невісткою гарні стосунки: ніколи не повчав, не дорікав головне, аби син був щасливим. Квітослава спершу справляла враження вихованої та скромної дівчини. Та вже після весілля вона відкрила своє справжнє обличчя.
Після повернення з медового місяця Квітослава раптом звільнилася з роботи мовляв, начальство солі на хвіст сипало, хочеться пошукати нову, кращу. Але так і не шукає. Вже два роки сидить у сина на шиї і навіть не думає шукати заробіток.
Син із невісткою оселилися у її маленькій квартирці на окраїні Львова. Оскільки Квітослава не працює, Остапу не під силу відкладати на нову оселю бо більшість грошей Квітослава спускає на манікюри, перукарні і ще й одяг з наймодніших бутиків бере.
Не уявляю, як можна два роки не знайти навіть тимчасової роботи. Думаю, що вона обманює і до співбесід насправді не ходить. Її, мабуть, влаштовує життя на шиї чоловіка.
Якось питав: «Можливо, вже час дитину заводити?» А невістка:
Яка ще дитина, якщо ми й так у коробці живемо? відказує.
Може, почнете заощаджувати хоча б на перший внесок під іпотеку, кажу.
Та з чого економити, ледве місяць зводимо, кидає Квітослава.
Спробував промовчати, хоча й хотілося сказати: якби обидва працювали, змогли б щось вже відкласти. Якби вони дійсно намагались заробити на більшу квартиру, я б теж допоміг, адже вже трохи назбирано. Але таким безвідповідальним не хочу віддавати грошей знаю, що Квітослава все розтринькає.
Останнім часом Квітослава завела розмови й про дитину, почала скаржитися, мовляв, час іде, треба про спадкоємця думати. І вже син почав її підтримувати.
Тату, ми з Квітославою подумали: може, ви захочете обмінятися з нами квартирами? Без жодних документів, просто помінятись і все. Вам одній і ту маленьку вистачить, а ми вже й дітей зможемо завести.
Такі слова мені у серце врізались. Називається, сам би такого не придумав це явно ініціатива невістки. Відповів прямо: я не збираюсь усе життя своє змінювати та лишати дім, який будував з дружиною, й їхати на інший кінець міста. Старе дерево не пересаджуй не приживеться.
Вам лишилось трохи до пенсії, а тоді й онуків дасте поняньчити, з посмішкою додала Квітослава.
Їхня «вигідна пропозиція» навіть слухати не хотів. Не хочу покидати рідні стіни.
Згодом син не раз повертався до цієї розмови. Його натяки були ще образливіші. Мій Остап ніколи не був жадібним, а тепер, під впливом дружини, наче підмінили.
Ходімо додому, бачиш твоєму батькові байдуже до онуків. Жодної допомоги від нього, казала Квітослава синові, коли востаннє приходили в гості.
Після тієї зустрічі Остап перестав мені телефонувати, на мої дзвінки не відповідає. Не можу збагнути: чому син так змінився? Він ніколи дурним не був, а як дружина поруч, то наче й розуму не стає.
Сьогодні я лиш в одинці у своїй квартирі й гірко шкодую, що надто вчасно не поговорив з сином по душах. Зрозумів лише одне чоловіку потрібно вчасно відстоювати себе і свій дім, не боятись казати «ні», навіть коли на кону стосунки із найближчими. Бо інакше тебе просто перестануть поважати.
