Я родом з маленького містечка, куди й повернувся на постійне проживання після закінчення університету. Працював я у маленькій приватній фірмі, заробляв не надто багато, але на життя хватало. До тридцяти двох років я жив з матір’ю та всіляко намагався їй допомогти: продукти купити, одяг, комунальні послуги оплатити. Вона рано вийшла на пенсію по стану здоров’я та отримувала копійки, яких вистачало хіба що на ліки.
Але рік тому я одружився та переїхав у квартиру дружини. Ми не стали робити гучного бенкету, покликали лише найближчих та посиділи у кафе. У Наталі був семирічний син від першого шлюбу, якого я прийняв як рідного.
Дружина моя була відомим юристом, тому й заробляла значно більше, ніж я. Проте свої гроші вона відкладала, мовляв, справжній чоловік повинен сам забезпечувати сім’ю. Очевидно, що моєї скромної зарплати було недостатньо, щоб забезпечити достойне життя Наталці та сину, тому під кінець місяця, коли грошей не залишалось навіть на їжу, розлючена кохана починала витрачати свої заощадження. Звісно, через це у нас були постійні сварки. Мені доводилось економити геть на всьому, я навіть кинув заняття в тренажерному залі, хоча до весілля займався майже десять років. Тепер я сильно шкодую, що не обговорив питання щодо сімейного бюджету завчасно.
Проте найгірше було те, що я тепер не мав змоги допомогти матері. Літом вона ще якось давала собі раду, але коли настав опалювальний сезон, то матір залізла у борги. Живе вона у трикімнатній квартирі, комуналка обходиться в край дорого і на життя залишається менше тисячі гривень. А їй же не лише продукти потрібні, а й ліки.
Мало того, вона навіть субсидію оформити не може, бо у тій квартирі й досі я прописаний. Виписуватись я не маю куди — Наталка не пропонує, а сам не можу наполягати.
Коли я відвідав матір та відкрив її холодильник, то був шокований. Окрім баночки дешевих сардин, яєць та гречаної каші, там не було зовсім нічого. З’ясувалось, що і ліки вона перестала приймати, бо купити немає за що. У той момент я зрозумів, що більше так продовжуватися не може. Я вирішив, що відтепер буду щомісяця давати матері по чотири тисячі гривень, що до речі становить третину моєї заробітної плати. Звісно, моя дружина була страшенно розлючена. Як ми зможемо вижити на вісім тисяч, коли й школа на носі, а сину потрібний новий рюкзак, одяг, канцелярія. Крім того, вона хотіла в серпні поїхати на море. Словом, їй моя витівка до душі не припала.
Ми почали страшенно сваритися, вона кричала, що я не чоловік, бо не в стані забезпечити сім’ю і якщо так буде далі, то вона подасть на розлучення.
Я вже влаштувався на другу роботу, проте й цих грошей їй замало. Проте я ж не можу працювати двадцять чотири години на добу, сім разів на тиждень. Зізнаюсь чесно, я сильно шкодую, що вирішив одружитись. Колись я жив у своє задоволення, міг забезпечити матір усім необхідним та просто був щасливим.
Звісно, якщо вирішити питання з грошима, то проблема зникне і ми знову станемо дружньою та щасливою сім’єю.
Ось тільки як знайти вихід з цієї ситуації, щоб і у матері все було, і дружина була задоволена?
