Моя мама — неймовірно затуркана жінка, яка завжди мала якісь поради, інструкції та правила для мене, особливо коли стосувалося мого життя та рішень. Вона займалася вихованням мене і Каті, з таким запалом та наполегливістю, що іноді мені здавалося, ніби вона намагається жити моїм життям.
Мама завжди намагається контролювати кожен мій крок. Вона вирішувала, кого я повинна дружити, яку професію обирати, навіть які речі я повинна носити. Я розумію, що вона зробила це з найкращими намірами, адже вона хотіла, щоб я мала найкраще майбутнє і не робила помилок. Але це мало дуже негативний вплив на мене.
Я не мала можливості приймати власні рішення або вчитися на власних помилках. Я постійно відчувала себе під наглядом і підставою для критики. Я була обмежена в своєму особистому просторі і самовираженні. Моя мама переконала мене, що тільки вона знає, що краще для мене, і ніхто інший не може взяти на себе таку відповідальність.
Та я зрозуміла, що таке життя не має сенсу. Я була голодна власної незалежності та свободи вибору. Я хотіла робити помилки, вчитися на власних досвідах і зростати як особистість.
Так, на жаль, моя мама завжди слідкувала за тим, скільки часу я повинна дійти додому зі школи. Вона була перебільшено перейнята ідеєю, що я можу затриматись або піти кудись після школи, і це завжди викликало у неї паніку і хвилювання.
Коли я запізнювалась, хоча б на півгодини, моя мама зразу ж влаштовувала мені істерику. Вона підкреслювала, що я порушую її правила та зобов’язання і зводила все до свого здоров’я, яке, звісно ж, вона використовувала як маніпуляцію. Вона стверджувала, що її серце не витримує такі стреси і її здоров’ю загрожує небезпека через мої запізнення.
Моя мама завжди була дуже обережною та охороняла мене від різних небезпек, особливо коли сталося питання про мої стосунки з хлопцями. Вона мала чітке переконання, що я не повинна зустрічатись з хлопцями, аби уникнути можливої вагітності в такому юному віці.
Моя мама витратила неймовірну кількість часу та енергії, щоб переконати мене у важливості уникання романтичних відносин. Вона розповідала страшні історії про молодих дівчат, які стали матерями у віці 17 років та підкреслювала, що я повинна уникати такого долі.
Після багатьох років залежності від матері, я реалізувала, що щоб почати своє власне життя і знайти справжню самостійність, мені потрібно було віддалитись від неї. Було важко зробити цей крок, але я відчувала, що це необхідно для мого особистого зростання та щастя.
Тільки в 30 років я змогла знайти сміливість ізолюватися від матері та почати своє власне життя. Це було рішення, яке зайняло багато міці та визрівання. Я розуміла, що я маю право на свободу вибору, на власне бачення світу та на роботу над собою.
Прикро, що мені знадобилось стільки часу, щоб це зрозуміти.