Моя мати вдає, що хвора, щоб не працювати, і живе за наш рахунок.
Моя мати ніколи не мала найменшого бажання працювати. Поки мій батько був живий, їй не доводилося турбуватися він усе влаштовував, приносив гроші, а вона сиділа вдома, насолоджуючись роллю домогосподарки. Але тепер, після його смерті, вона вважає, що ми з дружиною мусимо її утримувати. І ми з цим не згодні.
Мати вийшла заміж дуже рано у всього 19 років. Батько, на шість років старший, вже закінчив навчання, мав стабільну роботу і заробляв достатньо, щоб забезпечувати сімю без проблем.
Вона любила розповідати їхню історію кохання, ніби це казка любов з першого погляду, один вираз очей, що змінив усе, раптова впевненість, що він її доля.
Я вірив у це аж до пятнадцяти років. Потім зрозумів правду: мати ніколи не хотіла ні вчитися, ні будувати карєру. Шлюб був для неї ідеальним рішенням квитком до легкого життя без відповідальності.
Незабаром вона завагітніла, народила мене й оголосила, що хоче присвятити мені весь час ніяких дитячих садків, нянь чи допомоги зі сторони. Батько, захисний і радий, що може їй це дозволити, погодився без зайвих слів.
Я ніколи не був у дитячому садку, але був спокійною дитиною. Мати залишала мене в пісочниці, і я сам собі гравав. Вона давала мені іграшки, і я годинами її не турбував.
Вона ніколи не намагалася чогось навчитися, отримати освіту. Ніяких дипломів, ніяких навичок, жодного дня роботи поза домом. «Професійна домогосподарка», як вона сама з гордістю казала.
Я ніколи не осуджував її спосіб життя. Якщо батькові це підходило, то не мені судити.
Але коли він помер, усе для неї розсипалося. Вона не стала організовувати похорон, займатися документами просто лежала у ліжку, дивилася в стелю й повторювала: «Як я житиму? Як я виживу?»
Спочатку я думав, що вона справді в жалобі. Але потім зрозумів: її зламала не втрата батька, а втрата фінансового комфорту.
Батько залишив їй трохи заощаджень, але було очевидно, що гроші не безмежні.
Через півроку після його смерті в неї зявилась «геніальна ідея»: продати нашу трикімнатну квартиру і купити дві менші одну для неї, другу для мене. Але мою хотіла здавати в оренду, щоб жити на доходи.
У її уяві це було ідеальним рішенням. Насправді ілюзією. Грошей від продажу не вистачило б навіть на одну квартиру. Навіть якби й вистачило чому я мав жертвувати своїм майбутнім заради того, щоб вона й далі нічого не робила?
Ми з дружиною вже виплачуємо іпотеку. Не можемо дозволити собі утримувати ще когось. Тому я сказав чітко: «Мамо, ти доросла людина. Час працювати».
Вона заперечувала, але зрештою знай
