Те, що я не буду жити з батьками чоловіка я знала давно, Бо бачила приклад мами і не хотіла собі такого. Вона ж була домогосподаркою і встигала працювати, але не отримувала ніякої вдячності, всі були віно не задоволені. Коли батьки чоловіка стали немічними, то вона за ними доглядала, бо більше не було кому. Мама поводилась гідно, як би важко не було.
Все моє дитинство я пам’ятаю маму сумною і втомлено. Мій Назар жив з батьками, тож коли він покликав мене заміж, то я зразу сказала шукати йому житло для окремого проживання.
Але потім до мене підійшла його мати Ольга Степанівна, обняла мене як рідну доньку і почала просити залишитись. Вона розповіла, що все своє життя вони працювали для єдиного сина, тож хоче бачити його часто, жити поруч. З радістю буде доглядати наших діток. Вона обіцяла, що буде мені допомагати в побуті, казала, що у них мені буде дуже добре житись і в свою адресу я не почую жодного кривого слова.
Але я не вагалась ні секунди, одразу відмовила їй. Перед очима стомлена мама і усвідомлення, що я так жити не хочу.
То всі обіцяють золоті гори і спочатку все добре, але я впевнена, що водному домі дві хазяйки без конфліктів жити разом не зможуть.
За це батьки чоловіка на якийсь період оголосили нам байкот, не дзвонили, не приходили в гості, словом дуже ображались. Але з часом зрозуміли, що так буде і змирились.
У нас вже є двоє діток, відносини з рідними чоловіка у мене дуже хороші. Ми як найближчі люди готові прийти на допомогу у важкі моменти, ходимо в гості один до одного. Ми гарна та дружня родина лише через те, що живе окремо, я в цьому впевнена. А хіба не так?
